Грунти Закарпатської області: лучно-буроземні та дерново-підзолисті грунти

Гірсько-лучно-буроземні грунти полонин

Гірсько-лучно-буроземні грунти полонин поширені в субальпійському й альпійському висотних поясах (полонинах) на висотах понад 1100-1200 м у західній і 1500-1550 м східній частинах області. Їх формування відбувалося під лучною, чагарничковою та чагарниковою рослинністю, хоч і не виключається участь лісової рослинності у більш теплі періоди голоцену. Сучасне поширення цих грунтів збігається з холодною висотною зоною, для якої характерні низькі суми активних температур (1000-600°С і менше) і високий гідротермічний коефіцієнт (4-5). У таких умовах відбувається досить повільний процес вивітрювання гірських порід і уповільнюється грунтоутворення, зокрема мінералізація органічних решток, характерне оторфовіння.

За будовою свого профілю гірсько-лучно-буроземні грунти нагадують неглибокі або середньоглибокі буроземи. У них виділяється оторфовіла дернина (Но), глибиною 5-8 см. У оторфованих відмінах до глибини 10-12 см залягає шар торфу, що складається з напіврозкладених решток моху та трав'янистих рослин. Нижче залягає неглибокий (15-20 см) гумусовий горизонт темно-сірого кольору, виразної зернистої, структури, який містить значну кількість уламків різної величини та нерозкладених решток рослин. Перехідний горизонт простягається до глибини 40-65 см і подібний до таких же горизонтів у буроземів.

Гумусованість гірсько-лучно-буроземних грунтів досягає 7-10, а подекуди навіть 15%. У складі гумусу повністю відсутні найбільш агресивні щодо мінеральної частини грунту фракції фульвокислот, а в групі гумінових з'являються власне гумінові кислоти тієї фракції, яка пов'язана з кальцієм і має темне забарвлення. Це пов'язано з переважанням у сучасних умовах грунтоутворення дернового процесу, зумовленого лучною рослинністю. Бурий колір нижньої частини профілю є виразом реліктового буроземного процесу грунтоутворення під лісовою рослинністю.

Фізико-хімічні властивості гірсько-лучно-буроземних грунтів мало чим відрізняються від буроземів. Вони мають високу актуальну (рН сольове 3,7-4,7) і гідролітичну кислотність (15-21 мг-екв. 100 г грунту), а обмінна кислотність їх теж в основному зумовлена рухомим алюмінієм, кількість якого у гумусовому горизонті досягає 20-60 мг на 100 г грунту. Грунти порівняно добре забезпечені азотом, що пов'язано з високим вмістом у них органічної речовини, слабо — фосфором і калієм. Таким чином, необхідне внесення калійних і фосфорних мінеральних добрив, а також пониження кислотності та вмісту рухомого алюмінію шляхом вапнування або гіпсування. Хороший ефект дає удобрення і поліпшення цих грунтів кошаруванням.

Лучно-буроземні грунти на алювії нижніх терас гірських рік 

Лучно-буроземні грунти на алювії нижніх терас гірських рік утворилися на алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах заплав, нижніх (другої-третьої) терас і конусів виносу на них у передгірському поясі області на висотах понад 250-300 м. Ці відклади здебільшого мають легко- або середньосуглинистий механічний склад, різну товщину. Знизу їх підстелюють піщано-супіщаний матеріал та ріняк. Добрий дренаж і постійне зволоження зумовлюють сприятливі умови грунтоутворення за лучним типом, а багата трав'яниста рослинність сприяє нагромадженню гумусу, в якому переважають темно забарвлені гумінові кислоти.

Гумусовий горизонт цих грунтів потужністю 25-30 см, за кольором він бурувато-темно-сірий, грудкувато-зернистий, досить пухкий. Перехідний горизонт, що простягається до глибини 50-80 см, ще добре гумусований, грудкувато-грубозернистий, поступово переходить у алювій більш легкого механічного складу або підстелюється ріняком.

Лучно-буроземні грунти достатньо гумусовані (1,7-3,5% перегною у верхньому горизонті), мають низьку актуальну й обмінну кислотність, добре насичені основами (78-95%), так що практично не потребують вапнування, забезпечені рухомими формами поживних речовин, за винятком фосфору. Для підвищення родючості грунти потребують удобрення органічними та мінеральними добривами, захисту від паводкових і повеневих вод. Однак у гірській частині області вони найкращі за родючістю та придатністю для обробітку. Використовують їх під основні зернові та технічні культури.

Дерново-підзолисті грунти на алювії низьких терас

Дерново-підзолисті грунти на алювії низьких терас поширені у Притисенській низовині на середньосуглинистих терасах з ускладненою поверхнею частими мікроформами рельєфу у вигляді невисоких горбів, гряд, понижень. Це сприяло розвитку лісової рослинності та завадило ранньому освоєнню цих земель для землеробства. Протягом тривалого часу тут переважав підзолистий процес грунтоутворення. Неглибоке залягання грунтових вод сприяє оглеєнню нижньої частини профілю. У більш важких за механічним складом відмін оглеєння починається з глибини 20-25 см, тому вони належать до глейових грунтів. Але більшість їх складена легкими та середніми суглинками, займаючи дещо підвищені ділянки рельєфу. Оглеєння тут незначне, трапляється на глибині 70-90 см. Тому ці грунти глеюваті.

Грунти мають типовий профіль дерново-підзолистих. Гумусово-елювіальний (НЕ) горизонт неглибокий (до 20 см), ясно-сірий, безструктурний і розпилений. Елювіальний горизонт (Е) чітко відокремлений, сильно вилугований, містить багато крем'янки, пористий, потужністю 10-15 см. Про сильне опідзолення грунту свідчить глибокий ілювіальний горизонт (І), червоно-бурий за кольором, щільний, в'язкий і липкий, з виразними слідами оглеєння, водонепроникний. Ці властивості алювіального горизонту значною мірою зумовлюють незадовільний водно-повітряний режим грунту.

Дерново-підзолисті грунти малогумусні, у верхньому шарі вони містять від 1,8 до 2,8% перегною. Кислотність грунтів висока, залежить від ступеня опідзолення та сучасного окультурення: рН сольової витяжки коливається в межах 3,9-4,8, гідролітична кислотність становить 3,2-5,8 мг-екв на 100 г грунту. Сума увібраних основ досягає 11,4 мг-екв на 100 г грунту, що зумовлює середні значення ступеня насичення основами (56%). Грунти слабо забезпечені доступними для рослин формами азоту та фосфору, дещо краще — калію.

Безструктурність верхніх горизонтів, досить висока кислотність і оглеєння нижньої частини профілю спричиняють незадовільний для рослин фізичний стан і водно-повітряний режим. При перезволоженні грунти запливають, обробіток приводить до утворення міцної плужної підошви, що ще більше погіршує аерацію. Висихаючи, орний шар сильно ущільнюється, в ньому утворюються брили.

Основні заходи повинні бути спрямовані на поліпшення фізичного стану цих грунтів (гончарний дренаж, розпушення підорного шару, створення грудочкуватої структури гумусового горизонту шляхом вапнування та внесення підвищених доз органічних добрив). Хороший ефект дає застосування сидератів. Мінеральні добрива слід вносити невеликими дозами, але часто, особливо під кукурудзу та овочеві культури.