Умови формування прибережних еолових форм

Структуру потоку визначає закономірний розподіл частин піску, який рухає вітер, залежно від розподілу швидкості вітру в умовах його турбулентності. Вітровий потік має складну структуру завдяки своїй загальній турбулентності, значній поперечній неоднорідності, утворенню горизонтальних вихорів і пульсацій. Починає проявлятися вітровий потік наносів лише за умови, коли швидкість вітру в приземному шарі перевищує 4 м/с. Масове переміщення у вигляді суцільного шару наносів відбувається під дією вітру зі швидкістю понад 20 м/с. Транспортування піщаного матеріалу в еоловому потоці здійснюється шляхом сальтації, перекочування, кріпу (сповзання) та зависання. Невелика частина відкладів (переважно пилу) тривалий час рухається у завислому стані, інша частина – крупніших (до 25% від загальної кількості) – переміщується перекочуванням, а основна маса відкладів пересувається шляхом сальтації.
Потужність вітрового потоку визначається величиною його перерізу. Більша частина об’єму потоку рухається в приповерхневому шарі товщиною до 5 см. Дослідженнями з’ясовано, що основна маса піску (близько 90%) переноситься в нижньому 10-20-сантиметровому шарі. Висотою до 15 см транспортується 70-80 % усіх наносів, 15-30 см – 18-25%, а вище – лише 5-12%. Отже, потужність вітрового потоку незначна. Проте підвищення швидкості вітру зумовлює його зростання до 4-7 м.
Ємністю вітрового потоку називають його здатність переміщувати через певний переріз за одиницю часу максимальну кількість піску, що відповідає його потужності. Вітровий потік не завжди несе ту кількість піску, що відповідає його потужності. Відповідно, такий потік є ненасиченим і в цьому випадку відбувається дефляція (розвіювання). Найчастіше перевіювання вітром піску з пляжу зумовлює нівелювання пляжу, пониження берегових валів, розташованих на ньому, і збагачення поверхневого шару крупнішими частинками – галькою, гравієм, розбитими черепашками.
Дослідження засвідчили значну мінливість вітрового поля в межах навіть однієї дюни, а також неоднорідність літологічного складу поверхневого шару піску. За цих умов спостерігається накопичення крупнішого піску на гребені дюни й на навітряному схилі та утворення полів дрібного піску в нижній частині підвітряного схилу. Зміни літологічного складу відкладів перебувають у прямій залежності від вітру, рельєфу та літологічного складу і характеру підстильної поверхні.
Постійне надходження свіжого піщаного матеріалу в берегову зону і наявність достатніх запасів сухого піску є головною умовою утворення еолових форм рельєфу. На думку O.K. Леонтьева, ширина піщаної смуги не обов’язково повинна бути значною. Порівняно вузький піщаний пляж може давати за певний проміжок часу достатню кількість еолового матеріалу, якщо за одиницю часу на пляж надходить піску більше, ніж розвіюється вітром. Необхідно також, щоб пляжеві піщані накопичення не надто швидко закріплювалися рослинністю, яка є досить вагомим чинником регулювання еолового процесу і реакції вітрового потоку на характер підстильної поверхні.
Завдяки аналізу змін у часі і просторі умов надходження відкладів і морфології еолових утворень В.Г. Ульст зробив висновок, що для формування дюн необхідний певний темп надходження наносів на пляж і наростання берега. Повільний, але постійний ріст акумулятивного берега є найсприятливішим для утворення берегових еолових форм. Якщо процес розвивається інтенсивніше від цього умовного оптимуму, то розвіювання не встигає охопити всю акумулятивну смугу піщаних наносів і зруйнувати новоутворені берегові вали, а за незначного надходження піску на пляж його виявляється недостатньо для того, щоб сформувалися дюни.