Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Грунти Закарпатської області: дернові опідзолені та дернові глейові грунти

Дернові грунти на високих заплавах

Дернові грунти на високих заплавах сформувались на надзаплавній терасі Тиси та її допливів у межах Закарпатської низовини, яка складена переважно глинистим і суглинистим алювієм, відзначається майже ідеальною рівнинністю рельєфу. В утворенні грунтів брали участь:

  • дерновий процес, що відбувався під дією трав'янистої рослинності своєрідного лісостепу в доагрикультурний час і культурної та лучної рослинності протягом кількох останніх тисячоліть;
  • підзолистий, зумовлений широколистяними лісами, переважно дібровами;
  • глейовий, викликаний неглибоким заляганням грунтових вод (1,5-2 м).

Комбінація цих трьох процесів спричинилася до утворення дернових грунтів різного ступеня опідзолення й оглеєння, але домінуючою тут є відміна дернових опідзолених глейових грунтів, на більш детальній характеристиці якої і зупиняємось.

За будовою профілю дернові опідзолені грунти близькі до дерново-підзолисто-глейових Передкарпаття, але значно молодші за віком, а тому менше опідзолені та хімічно деградовані, більш структурні та краще гумусовані.

Гумусовий горизонт (Не) бурувато-сірого кольору сягає глибини 20-25 см, збігається з орним шаром, в неокультурених грунтах не глибший 15 см. Структура його зернисто-грудкувата, а тому горизонт пухкий, розсипчастий, добре вбирає і пропускає вологу. Елювіальний горизонт (ЕН) не чітко виражений, за кольором дещо світліший від гумусового, порохувато-грудочкуватої структури, потужністю 10-12 см. Добре виражений і глибокий ілювіальний (І) горизонт, який простежується до глибини 110-130 см, має міцну горіхувато-призматичну структуру, виразно оглеєний, з багатьма сизими та іржавими плямами гідратів закисного й окисного заліза на мозаїчно строкатому червоно-бурому фоні. Горизонт збагачений колоїдами, намитими з верхніх шарів, а тому має більш важкий механічний склад, липкий і в'язкий, водонепроникний, що є однією з основних причин оглеєння грунтів.

На підвищених ділянках надзаплавної тераси, де грунтові води на більших глибинах, а породи легшого механічного складу краще дреновані, бо підстеляються легкими суглинками та супісками, розвинулись дернові опідзолені грунти, які мають ліпші водно-повітряні та фізико-хімічні властивості, але менш гумусовані. У понижених формах рельєфу сформувались дернові глейові грунти, для яких характерні оглеєння всього профілю, відсутність ознак опідзолення. Грунтові води залягають близько від поверхні, а весною та після великих дощів застоюються і на поверхні. Це зумовлює їх незадовільний фізичний стан і водно-повітряні властивості, призводить до переважання анаеробних умов розвитку мікроорганізмів. У перезволоженому стані грунти набухають, стають в'язкими, часто запливають, а при висиханні тріскаються на великі брили, стають безструктурними і важкими для обробітку.

Дернові опідзолені оглеєні грунти містять у гумусовому горизонті в середньому 2,6% перегною (з коливанням від 2,3 до 3,7%). У дернових глейових його вміст зростає до 3,0-4,9%, а у неоглеєних відмін понижується до 1,3-2,0%. З глибиною кількість гумусу зменшується дуже поступово і на глибині 100-130 см він досягає ще 1,0-1,7%. Формування на безкарбонатних материнських породах і вплив підзолистого процесу грунтоутворення зумовили високу актуальну та потенціальну кислотність грунтів, рН сольової витяжки коливається в межах 4,0-4,7. Гідролітична кислотність теж порівняно висока і в середньому становить 7,0 мг-екв. на 100 г грунту, але ще вища сума увібраних основ — 18,6 мг-екв. на 100 г грунту з коливаннями від 6,7 до 39,0. У зв'язку з цим ступінь насичення основами змінюється від 24,5 до 90,8%. Такі різкі коливання від сильно ненасичених до майже повністю насичених основами пов'язано як зі ступенем опідзолення й оглеєння грунтів, так і окультурення.

Дернові грунти на давньому алювії слабо забезпечені рухомими формами фосфору, дещо краще азотом та досить задовільно калієм. Для поліпшення фізичних властивостей і підвищення родючості потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, які включають осушувальні меліорації (гончарний і кротовинний дренаж), вапнування, внесення підвищених доз органічних добрив, люпинізацію. З мінеральних добрив хороший ефект дають азотні та фосфорні, дещо менший — калійні.

Дернові грунти на сучасному алювії 

Дернові грунти на сучасному алювії утворились у заплаві Тиси та Латориці на піщаних і супіщаних, рідше легкосуглинистих алювіальних відкладах, часто шаруватих, підстелених галечником. Відклади відзначаються хорошою дренованістю, а тому сформовані на них грунти мають найкращий в умовах Закарпаття водно-повітряний режим.

На супіщаних і легкосуглинистих відкладах розвинулись середньо-глибокі та глибокі дернові грунти з нечіткою диференціацією профілю на генетичні горизонти, причому глибокими є як правило легкосуглинисті відміни, що залягають на периферії заплави. Гумусовий горизонт (Н) глибиною 20-30 см має бурувато-сірий колір, виразно грудкувато-зернистий, пухкий, пористий, добре водопроникний. Перехідний (НР) горизонт ще достатньо гумусований, переважно шаруватий, поступово переходить у материнську породу більш легкого механічного складу, часто це пісок, який підстелюється галечником.

Вміст гумусу в орному шарі дернових грунтів коливається в межах 3,4-2,6%. Їх фізико-хімічні властивості сприятливі для рослин. Актуальна кислотність не дуже висока, часом близька до нейтральної (рН сольове від 4,7 до 6,3), низька гідролітична кислотність (1,7мг-екв. на 100 г грунту) при великих значеннях суми увібраних основ (10,6 мг-екв. на 100 г грунту). Це зумовлює високий ступінь насичення основами, значення якого становить 85,3-98,6%. Тому дернові грунти не потребують вапнування. За своїми фізичними властивостями дернові грунти найліпші в області. Вони не потребують осушувальних меліорацій, їх легко обробляти. Рухомими формами поживних елементів, за винятком калію, забезпечені слабо, отже, потребують внесення високих норм органічних добрив. Хороший ефект дає застосування азотних і фосфорних мінеральних добрив. Придатні для вирощування основних зернових і технічних культур, районованих для низовинної частини Закарпатської області.

Майже третину площі дернових грунтів займають слаборозвинені їх відміни, що сформувались у піщаних відкладах. Вони мають вкорочений профіль (до 50 см), неглибокий гумусовий горизонт, товщина якого не перевищує 10-15 см. Вміст гумусу коливається від 1,0 до 1,9%. Реакція грунтового розчину близька до нейтральної, рН сольової витяжки 6,3. Сприятливі також всі інші фізико-хімічні та фізичні властивості цих грунтів, але вони дуже слабо забезпечені валовими та рухомими формами поживних речовин. Використовуються як малопродуктивні пасовища або вкриті чагарниками. У рільництві ці грунти потребують зміни механічного складу на суглинистий шляхом кольматажу, відповідного збагачення поживними елементами, охорони від розмиву та намиву гальки й намулу під час повеней і паводків. Ці землі є значним резервом для збільшення посівних площ у майбутньому.