Фіорди і фіарди. Фіордові береги гляціального розчленування

Береги гляціального розчленування

Фіордові (фйордові) береги утворилися на високих, складених корінними породами, узбережжях субполярних і полярних широт, рідше – помірних (див. рис. 7.2, А).
Нормандське «fohrdes», шведське і датське «fjord», норвезьке «fiord» – це довгі, вузькі, звивисті та глибокі морські затоки з прямовисними скелястими берегами, які виникли від затоплення трогових долин колишнього льодовика в межах гірського рельєфу.
Найчастіше фіорди є утвореннями складного генезису, обумовленого як тектонічними чинниками, так і діяльністю річкових долин і льодовикової ерозії. Фіорди тектонічного походження виникли при різкій і раптовій зміні напряму руху тектонічних плит із зустрічного на протилежний. Внаслідок цього по краях плит, вже стиснених попереднім зустрічним рухом, утворюються численні тріщини і розломи, які заповнюються морською водою. Однак здебільшого фіорди мають комплексне ерозійно-тектонічно-льодовикове походження. Більшість вчених вважає виникнення фіордів результатом оброблення льодовиком (в епоху четвертинного зледеніння) річкових долин і тектонічних улоговин з подальшим їхнім затопленням водою. Фіорди найчастіше зберігають особливості будови льодовикових трогів.
Фіордові береги складені міцними метаморфічними та виверженими кристалічними породами архею, протерозою, мезозою, палеозою. Вони вирізняються високими обривистими кліфами, переважно абразійно-денудаційного типу, які майже не видозмінені морськими хвилями. Як і вздовж ріасових берегів, біля фіордових відсутні чіткі вздовжберегові переміщення відкладів, помітний їхній дефіцит. Як вказує П.О. Каплін, незважаючи на загальні риси зовнішньої подібності, між тектонічними та ерозійними фіордами є суттєві морфологічні відмінності. Береги ерозійних фіордів звивисті, нерівні, з боків розчленовані вторинними бухтами, переважно зближуються до вершини затоки, а в бік моря широко відкриті. Тектонічні фіорди, навпаки, зберігають риси правильних геометричних фігур, а їхні береги майже завжди прямолінійні.
Найбільше поширення фіордові береги мають на півночі і південному заході Скандинавського півострова, а також на узбережжях Кольського півострова, на островах Нова Земля, Шпіцберген, Ісландія, Гренландія, на заході Північної Америки, півдні Чилі та Нової Зеландії.

Фіардові береги є різновидом фіордових берегів. Фіарди – затоки, за генезисом аналогічні фіордам, але відрізняються від них невисокими берегами і дещо меншими глибинами. Формуються на низьких рівнинних чи горбистих берегах, території яких зазнали материкового зледеніння, але приурочені переважно до узбережжів льодовикової акумуляції. Кліфи і підводний схил фіардових берегів складені пухкими осадовими породами, а в берегову зону надходить велика кількість уламкового матеріалу, що дає змогу формувати такі акумулятивні форми рельєфу, як коси та пересипи. Простежуються на неприпливних узбережжях Скандинавії, Зеландії, Ютландії, Лабрадору, Баффінової Землі тощо.