Ватовий берег. Елементи припливного берега: вати (осушка), марші, польдери, лайди

Вати (mud flats; нім-Watten від голл. wadden – прибережні обмілини), осушка – смуга низинних узбережжів припливних морів, що затоплюється при припливі й осушується при відпливі; акумулятивна форма, яка утворюється шляхом нагромадження дрібнопіщаних і мулистих наносів, внаслідок нерівномірних швидкостей і часу дії припливів і відпливів. Термін «вати», який найчастіше застосовують у німецькій і голландській літературі, поступово набуває загального використання у науковій літературі. Вати ростуть у ширину і висоту доти, доки не перетворяться в поверхню, що затоплюється лише під час сизигійних припливів, тобто перетвориться в марші.
Марші (marsches; нім. Marsch) – смуга низинних узбережжів морів, що затоплюються, на відміну від ватів, лише в період найвищих припливів і нагонів води. Марші вкриті луками і болотами з галогенною рослинністю на мулистих і мулисто-піщаних відкладах. Маршеві луки відіграють суттєву роль у динаміці берегів. Вони сприяють відкладанню мулистих наносів і підвищенню їхньої поверхні. На північних морях Росії такі приморські заболочені луки називають лайдами (layda). Ширина лайд тут може сягати декількох кілометрів. Затоплюються вони лише під час найвищих (сизигійних) припливів. Інколи термін «лайди» використовують у дещо ширшому розумінні для характеристики припливного берега загалом (і ватів, і маршів).
Польдер (polders; голл. polder) – ділянки широких низинних болотистих ватів чи маршів, які лежать нижче рівня моря, відгороджені від моря дамбами і використовуються як сільськогосподарські угіддя. Такі території характерні для Німеччини і Нідерландів, звідки й пішла ця назва. За аналогією у науковій літературі польдерами запропоновано називати поверхні колишніх маршів чи осушок (див. рис. 7.5), які внаслідок наростання берега перестали заливатися водами моря навіть за самих високих припливів.

Ватовий берег – акумулятивний берег припливних морів, що виникає в результаті акумуляції завислих наносів із припливних вод. Формуються такі береги переважно на ділянках, захищених від впливу хвиль відкритого моря за дуже малих похилів дна берегової зони (в затоках, лагунах, за островами тощо). Складені береги мулистими та піщано-мулистими відкладами. Основним елементом такого берега є вати (тобто власне осушки), що займають нижню частину припливної зони, переважно до рівня повної води квадратурного припливу, що найчастіше спостерігається в цьому районі (див. рис. 7.5). Вати мають пологу, практично без рослинності поверхню. Відкладам ватів притаманна ритмічна мікрошаруватість, переважно горизонтальна, що нагадує шаруватість стрічкових глин, яка відображає періодичність циклів осадонакопичення, зумовлену періодичністю припливів і відпливів. Для ватів характерні різноманітні мікроформи рельєфу, які утворюються тут припливними і відпливними водними потоками і течіями. Отже, вати є специфічними акумулятивними формами, що формуються в результаті активної діяльності припливів-відпливів. Поширені такі береги на узбережжях Північного, Білого, Баренцового, Охотського, Берингового морів, на берегах Мексиканської затоки, атлантичному узбережжі США тощо.
На ватах (осушках), складених тонкозернистими пісками, дуже часто формується своєрідна мережа ерозійних форм – вибоїн і стічних каналів, що переважно починається у вигляді єдиного стовбура у нижній частині, а потім розгалужується на цілу мережу рукавів у верхній частині (рис. 7.6, а). Такі руслові форми виникають в результаті ерозійної дії припливних течій, яка потім може сформуватися в локалізований ерозійний потік. На мулистих ватах подібних утворень не спостерігається, оскільки в розрідженій масі мулу вибоїни одразу затягуються.

Рис. 7.6. Ерозійні форми на поверхні осушки (за O.K. Леонтьєвим):
а – ерозійні вибоїни і канали стоку, утворені припливними течіями; б – ерозійні вимоїни, утворені на піщаних осушках під час відпливу