Зональні типи берегів. Береги полярніх широт. Льодовий берег. Стрендфлети

7.4. Зональні типи берегів

Береги полярних широт

Узбережжя в межах арктичної, субарктичної, антарктичної та субантарктичної природних зон вирізняються особливими географічними умовами – тут переважають від’ємні температури повітря і тверді опади. Еволюція берегів полярних морів зумовлена передусім впливом льоду (переважно – морського в Арктиці і материкового – в Антарктиці) та мерзлих осадових шарів порід.
Льодяний берег – берег, утворений сповзаючими до моря язиками материкового льоду.
Лід здатний виконувати подвійну функцію – знижувати хвильовий вплив на берег і підводний схил та виконувати механічну роботу на абразійних і акумулятивних берегових формах рельєфу. Оскільки водна частина берегової зони полярних морів покрита кригою впродовж більшої частини року, то береги загалом не зазнають хвильового впливу. Отож Г.О. Саф’янов (1978) і вводить таке поняття, як динамічний вік берегової зони. Проте навіть тоді, коли суцільний льодяний покрив зникає, плаваючий лід уздовж берегів знижує силу дії морських хвиль на береги, оскільки крижини знижують розміри хвиль і сповільнюють їхню енергію. Утворення берегового припаю та льодової шуги також суттєво сповільнюють гідродинамічний вплив хвиль і течій на береги. Великі крижини (стамухи) утворюють у береговій зоні блокуючий ефект на берег, що може спричинити до формування таких тимчасових акумулятивних форм, як томболо чи наволоки, які після танення чи подрібнення стамух розмиваються хвилями і течіями.
Лід і прибережні плаваючі крижини суттєво впливають на рух відкладів у прибережній зоні. Переміщення гравійно-галечникового матеріалу припиняється вже за температури -5°С, а за температури -15°С припиняється будь-яке переміщення відкладів у межах прибережної зони. За подальшого зниження температури береговий припай повністю захищає надводну частину берега від впливу хвиль, які накочуються лише на зовнішній край припаю. Внаслідок цього весь уламковий матеріал, який переносять хвилі, накопичується на дні біля краю припаю, утворюючи тут підводні акумулятивні форми у вигляді валів, які своїми контурами повторюють межу припаю.
Режим від’ємних температур сприяє розвиткові морозного вивітрювання гірських порід, передусім скельних, які мало піддаються хвильовому впливові. Періодичне чи епізодичне затоплення водою цих порід сприяє насиченню водою тріщин та подальшому її замерзанню, що спричинює до розтріскування і розпушування породи, а хвилі лише змивають уламки руйнування. Внаслідок сукупного впливу морозного вивітрювання і хвильової абразії виникають своєрідні мезо- і мікроформи рельєфу. Як результат, у полярних і субполярних широтах може розвиватися площинна абразія на берегах, складених кристалічними і метаморфічними породами. Вирівняні скелясті поверхні перед береговим кліфом з багаточисленними абразійними скелями-останцями, які іноді утворюють декілька різнорівневих степенів, у літературі називають стрендфлетами (strandflat). На думку Ф. Нансена, формуються стрендфлети сукупним впливом абразії та морозного вивітрювання. Найбільше поширені на розчленованих берегах Скандинавії, Лабрадору, Шпіцбергена. Вздовж західного і північно-східного узбережжя Норвегії сягають ширини 60 км і розміщені дещо вище сучасного рівня моря.
Більшість акумулятивних форм рельєфу полярних морів утворена грубоуламковими наносами, які надходять у берегову зону внаслідок морозного вивітрювання, а також під час розмерзання флювіогляціальних і льодовикових відкладів.