Структура рифового комплексу: зовнішній схил, рифова платформа (риф-флет), лагуна

Кожен рифовий комплекс, незалежно від його типу, характеризується такими структурними елементами (рис. 7.13):

I – Зовнішній схил – передня підводна частина коралового рифу – крутий схил, обернений у бік океану, складений масивним рифовим вапняком. Морфологічно схил поділено на дві частини: зону підніжжя (нижню нахилену платформу) і зону прибійних жолобів і гребенів (каналів і островів). Перша має згладжений рельєф, а другу виділяють системи видовжених паралельних гребенів, розділених улоговинами, спрямованими в бік моря. Крутість зовнішнього схилу сягає до 20°. Це зона руйнування хвиль, отож її заселяють лише масивні види коралів. Вверх по схилу з глибини 2 м гребені стають низькими і вузькими, а улоговини мілкими. Схил лише на 30-40% покритий живими коралами. Великі колонії коралів тут відсутні. Схил простягається до глибини 15-20 м.

II – Рифова платформа (риф-флет) – субгоризонтальна вершинна поверхня, утворена коралами, з окремими ділянками, які виступають над рівнем моря або ж осушуються під час відпливу; морфологічно поділяється на зовнішню, середню і внутрішню (лагунну) зони. Поверхня риф-флету має випуклу форму з незначним підняттям до берега, порізана багаточисельними кавернами, порожнинами та улоговинами.
Зовнішній риф-флет має ширину від 50 до 350 м, складений кораловим вапняком («риф-рок»). Вирівнювання поверхні зовнішнього риф-флету пов’язане з абразійною дією уламкового матеріалу, який переміщується прибоєм. На передньому гребені зовнішньої платформи знаходиться водоростевий вал – невисока (0,5-1 м) куестоподібна або валоподібна форма рельєфу, сформована вапняковими водоростями (здебільшого літотамнієвими). На деякій віддалі від бровки риф-флету, поряд з водоростевим валом, здебільшого, утворюється рампарт – зона брилової акумуляції – суцільний вал зцементованих брил і щебеню висотою до 1 м, покритих колоніями живих коралів. Рампарт зазвичай порізаний улоговинами, що є продовженням улоговин зовнішнього схилу. Рампарт поступово переходить у зону, складену уламками або виступами масивних коралових вапняків з накопиченнями піску і гравію, яка змінюється ідеально виположеною прибійним потоком поверхнею, що поступово підвищується до берега, покритою кораловим піском. Це вже початок наступної середньої зони риф-флету.
Середня зона риф-флету найсприятливіша для масової акумуляції продуктів руйнування коралового рифу. Тут утворюються підводні вали і обмілини, які згодом перетворюються в острови, складені піщаними або галечниково-бриловими відкладами. Здебільшого в рельєфі островів виділяють два вали – океанічний і лагунний. Океанічний вал завжди складений грубоуламковими відкладами, а лагунний – піском, гравієм,черепашником. Вали припідняті над рівнем моря на 3-4 м і розділені порівняно широким міжваловим пониженням. У деяких місцях між островами утворюються стокові улоговини, дно яких складене відшліфованими плитами риф-флету. Під час припливу тут виникає сильна стокова течія із океану в лагуну, а під час відпливу, навпаки, – із лагуни в океан. Швидкість такої течії може перевищувати 2-3 м/с.
Внутрішня лагунна зона риф-флету вирізняється посиленою акумуляцією піщаних, гравійно-галечникових, а іноді й валунно-брилових відкладів; безпосередньо приєднується до лагуни. На скельних поверхнях розвиваються колонії живих гіллястих коралів, а на піщаних обмілинах – мангрова рослинність. Зазвичай, чітко виражена бровка внутрішнього (лагунного) схилу рифу і власне схил у вигляді уступу. Лагунний схил платформи – поверхня неоднакової крутості, порізана улоговинами і гребенями. Серед акумулятивних форм внутрішнього схилу вирізняють – лагунний вал, аналог рампарта на зовнішньому схилі, лагунні коси і конуси виносу, які виникають у гирлах улоговин.

III – Лагуна – плоска або пологохвиляста рівнина з глибинами від 5 до 100 м, складена кораловим або халімедовим піском і мулом. Здебільшого дно лагуни характеризується поширенням різноманітних за формою внутрішньолагунних рифів – гостровершинних горбів, стовпів, пасом.

Загалом коралові рифи захищають корінні береги від абразії і нарощують сушу з боку моря. Таке нарощування здійснюється як внаслідок природної життєдіяльності коралів (розширення і підвищення поверхні риф-флету), так і внаслідок їхнього руйнування, накопичення уламкового матеріалу та утворення акумулятивних форм.
Поширення коралових рифів обмежено умовами їхнього існування. У північній півкулі межа поширення коралових рифів проходить через Бермудські острови (біля 30° пн.ш.), північну частину Червоного моря (26-27° пн.ш.) і Гавайські острови (20° пн.ш.), а в південній – західне узбережжя Австралії (28 30’ пд.ш.) і Тихого океану (3130’ пд.ш.).