Класифікація морських берегів за Рихтгофеном
7.5. Класифікація морських берегів
Багатий фактичний матеріал з дослідження різноманітних берегів Світового океану дає змогу здійснити їхній поділ за узагальненими зовнішніми рисами. Перші спроби типізації і класифікації берегів знаходимо в працях Д. Марсильї (1725), Ж. Ламбларді (1789), Е. Зюсса (1885), Д. Джільберга (1885), Ф. Гуллівера (1889), Ф. Рихтгофена (1901) та ін. В кожну із цих класифікацій покладено певні класифікаційні ознаки і характеристики берегів та берегової зони. Сьогодні відомо немало класифікацій, які створено за різноманітними класифікаційними ознаками і принципами: 1) генезис рельєфу узбережжя і коливання рівнів моря; 2) ступінь зміни берега морськими процесами; 3) морфологія і генезис берегів; 4) генетичні групи берегів; 5) напрям зміни руху берегової лінії в бік суші чи моря; 6) відносні коливання рівня моря; 7) тектонічна стабільність чи мобільність узбережжя; 8) напрям і інтенсивність диференційованих тектонічних рухів. Відповідно, найпоширенішими з них є такі класифікації – морфологічна, структурна, динамічна, генетична.
Одну з перших узагальнених класифікацій запропоновано Ф. Рихтгофеном (1901). Автор розрізняє три класифікації. В основу морфологічної покладено форму вертикального поперечного профілю узбережжя. Виокремлено:
- круті береги, які обриваються скелястим уступом безпосередньо до моря (з кліфами);
- береги з плоским «штрандом» (морською терасою) і розміщеним за ним крутим уступом (кліфом), якого досягають штормові хвилі і припливи;
- береги з широкою береговою рівниною, що розміщується між береговою лінією і відмерлим береговим обривом (кліфом), розміщеним за межами впливу хвиль навіть за найвищих припливів;
- низинні береги, поєднання низької суші і мілкого моря.
Структурна класифікація Ф. Рихтгофена базується на особливостях структури (тектоніки) суші:
- поздовжні береги;
- поперечні, діагональні;
- ввігнуті береги складчастих гір;
- високі нейтральні береги плато і столових брилових країн;
- намивні береги з регіональним розвитком.
В основу третьої класифікації Ф. Рихтгофена покладено різні особливості та походження розчленування берегів під впливом взаємодії води і суші:
- Типи берегів, що є результатом наступу моря на сушу і вторгнення моря у від’ємні елементи рельєфу суші:
- фіордові береги,
- далматинський тип;
- ріасовий тип;
- лиманний тип.
- Типи берегів, зумовлених приєднанням до корінного берега намивної суші на різних стадіях розвитку:
- індокитайський тип:
- латунний тип;
- гвіанський тип;
- патагонський тип;
- береги з широкою береговою рівниною;
- вирівняні береги.
- Береги з місцевим впливом на їх розчленування різноманітних чинників:
- береги з різноманітними вулканічними утвореннями;
- розчленовані береги, зумовлені неоднаковою твердістю порід, що їх утворюють;
- береги з кораловими утвореннями.
Однак класифікації Ф. Рихтгофена є неповними, оскільки в них не відображено генетичної різноманітності берегів Світового океану.