Класифікація морських берегів за Рихтгофеном

7.5. Класифікація морських берегів

Багатий фактичний матеріал з дослідження різноманітних берегів Світового океану дає змогу здійснити їхній поділ за узагальненими зовнішніми рисами. Перші спроби типізації і класифікації берегів знаходимо в працях Д. Марсильї (1725), Ж. Ламбларді (1789), Е. Зюсса (1885), Д. Джільберга (1885), Ф. Гуллівера (1889), Ф. Рихтгофена (1901) та ін. В кожну із цих класифікацій покладено певні класифікаційні ознаки і характеристики берегів та берегової зони. Сьогодні відомо немало класифікацій, які створено за різноманітними класифікаційними ознаками і принципами: 1) генезис рельєфу узбережжя і коливання рівнів моря; 2) ступінь зміни берега морськими процесами; 3) морфологія і генезис берегів; 4) генетичні групи берегів; 5) напрям зміни руху берегової лінії в бік суші чи моря; 6) відносні коливання рівня моря; 7) тектонічна стабільність чи мобільність узбережжя; 8) напрям і інтенсивність диференційованих тектонічних рухів. Відповідно, найпоширенішими з них є такі класифікації – морфологічна, структурна, динамічна, генетична.

Одну з перших узагальнених класифікацій запропоновано Ф. Рихтгофеном (1901). Автор розрізняє три класифікації. В основу морфологічної покладено форму вертикального поперечного профілю узбережжя. Виокремлено:

1. круті береги, які обриваються скелястим уступом безпосередньо до моря (з кліфами);
2. береги з плоским «штрандом» (морською терасою) і розміщеним за ним крутим уступом (кліфом), якого досягають штормові хвилі і припливи;
3. береги з широкою береговою рівниною, що розміщується між береговою лінією і відмерлим береговим обривом (кліфом), розміщеним за межами впливу хвиль навіть за найвищих припливів;
4. низинні береги, поєднання низької суші і мілкого моря.

Структурна класифікація Ф. Рихтгофена базується на особливостях структури (тектоніки) суші:

1. поздовжні береги;
2. поперечні, діагональні;
3. ввігнуті береги складчастих гір;
4. високі нейтральні береги плато і столових брилових країн;
5. намивні береги з регіональним розвитком.

В основу третьої класифікації Ф. Рихтгофена покладено різні особливості та походження розчленування берегів під впливом взаємодії води і суші:

1. Типи берегів, що є результатом наступу моря на сушу і вторгнення моря у від’ємні елементи рельєфу суші:
1. фіордові береги,
2. далматинський тип;
3. ріасовий тип;
4. лиманний тип.
2. Типи берегів, зумовлених приєднанням до корінного берега намивної суші на різних стадіях розвитку:
1. індокитайський тип:
2. латунний тип;
3. гвіанський тип;
4. патагонський тип;
5. береги з широкою береговою рівниною;
6. вирівняні береги.
3. Береги з місцевим впливом на їх розчленування різноманітних чинників:
1. береги з різноманітними вулканічними утвореннями;
2. розчленовані береги, зумовлені неоднаковою твердістю порід, що їх утворюють;
3. береги з кораловими утвореннями.

Однак класифікації Ф. Рихтгофена є неповними, оскільки в них не відображено генетичної різноманітності берегів Світового океану.