Фауна хребетних Закарпатської області: зооценоз оброблюваних земель
Фауна хребетних типових зооценозів
Територію Закарпатської області за рослинно-екологічним принципом можна поділити на п'ять основних зооценозів:
- оброблюваних земель, пасовищ та сіножатей — агроценозів у широкому розумінні;
- водойм і заплавних вологих лук;
- рівнинних дубових гаїв;
- гірських букових і змішаних лісів;
- високогір'я — криволісся та полонини.
Основними у перелічених зооценозах є фонові види, які завжди або періодично по сезонах року, чи по роках мають високу чисельність популяцій. У зв'язку з тим, що територія Закарпатської області майже повністю окультурена та густо заселена (на 1 км² припадає 72 особи), найбільш типовим зооценозом, який прогресивно розвивається, є біоценоз оброблюваних земель, пасовищ та сіножатей. Він займає площу 4,9 тис. км², що становить 38,2% усієї території Закарпаття.
Зооценоз оброблюваних земель, пасовищ та сіножатей
Зооценоз оброблюваних земель, пасовищ та сіножатей у Закарпатській області має свою специфіку, яка полягає у наявності великих площ, зайнятих садами, виноградниками та ягідниками, а також у своєрідній структурі посівних площ: за період з 1945 по 1970 рр. площа під зерновими культурами зменшилась з 68,8% до 38%, під технічними збільшилась від 1,4 до 4,4%, під овочево-баштанними та картоплею залишилась майже без змін і становить 21%, а під кормовими культурами зросла з 9,2 до 36,6%. Зазначені обставини мають суттєвий вплив на формування видового складу хребетних, їх біотопне поширення та динаміку чисельності окремих популяцій. Спостерігається загальна тенденція до скорочення локальних ареалів і зменшення чисельності популяцій у стенобіонтних видів, які майже не адаптуються до зміненого окультуреного ландшафту. Навпаки, види-еврібіонти, що мають високу екологічну пластичність, досить швидко адаптуються до синантропного способу життя, поширюються по всіх агроценозах і населених пунктах. Щільність їх популяцій неухильно зростає.
Земноводні зооценозу оброблюваних земель, пасовищ і сіножатей за своїм видовим складом не численні, але щільність популяцій окремих видів у певні пори року досить висока, а тому значення цих хребетних у зооценозі позитивне. Особливо висока щільність зеленої ропухи, яка є домінуючим видом земноводних. Зелених ропух у теплий період року вночі можна постійно бачити на городах, присадибних ділянках, садах, виноградниках, ягідниках.
Звичайна, або сіра, ропуха у агроценозах Закарпатської області у весняно-літній період також досить численна, але за кількістю поступається перед зеленою ропухою. Загальне чисельне співвідношення цих видів 1:4.
Крім двох видів ропух, в агроценозах Закарпаття на орних землях виявлені звичайні часничниці; на пасовищах та сіножатях квакші, трав'яні та гостроморді жаби, причому останні трапляються значно рідше. Коефіцієнт корисності квакші 50%, трав'яної жаби 33%.
Плазуни досліджуваного зооценозу тепер дуже рідкісні та нечисленні. На Чорній горі біля м. Виноградове трапляється зелена ящірка (рис. 17), яка охоче селиться по щілинах кам'яних бар'єрів, що оточують виноградники. Однак оприскування плантацій отрутохімікатами негативно впливає на розвиток цієї популяції. Ящірки гинуть, бо в їх організмах накопичуються летальні дози шкідливих речовин, до яких різні групи безхребетних адаптувались, а ці плазуни не змогли.
На вигонах і пасовищах дуже рідко можна побачити прудку ящірку, чисельність якої за останні двадцять років (1959-1979 рр.) скоротилась до мінімуму і тепер вимагає повсюдної охорони.
Авіфауна зооценозу досить різноманітна в усі пори року, але види-домінанти змінюются по сезонах. Це стосується також біомаси окремих популяцій, яка досить динамічна і по періодах року, і по роках, що залежить від комплексу абіотичних, біотичних й антропічних факторів.
У гніздовий період загальна щільність пташиного населення коливається від 160 до 507 особин на 1 км². Домінують польовий і чубатий жайворонки (на сухих пасовищах), польовий жайворонок і кулик-чайка (вологі сінокоси), луговий чекан і польовий щеврик (поля конюшини), польовий жайворонок і польовий щеврик (посіви зернових, зокрема пшениці) (В.С.Талпош, 1969). У літньо-осінній період щільність популяцій птахів зростає і досягає 447-707 особин на 1 км², проте особливо різко збільшується кількість цих хребетних на посівах достигаючих зернових. На ланах пшениці, соняшника подекуди концентруються тисячні зграї таких пернатих-домінантів, як звичайний шпак, польовий і хатній горобці, біла плиска, грак. У зимовий період чисельність птахів знижується до 37-97 особин на 1 км², а домінують грак, польовий горобець, щиглик, місцями — сіра куріпка, а у певні роки — в'юрок і навіть рюм. Протягом року в цьому зооценозі зареєстровано близько 150 видів птахів. Найщільніше заселені зволожені луки та пасовища — угіддя, які не зазнали докорінного окультурення та радикальних перетворень. Найменша видова різноманітність і найнижча щільність спостерігається на орних землях, зайнятих просапними культурами, бо тут гніздування птахів можливе лише на межах і невеличких ділянках, занятих бур'янами.
Необхідно ще раз наголосити на специфіці цього зооценозу, яка полягає у наявності садів, виноградників, ягідників, пришляхових насаджень тощо. Наявність фруктових дерев, чагарників, цілинних смужок вздовж шляхів, терасованих схилів горбів, кар'єрів створює для птахів екологічно сприятливі умови. У старих фруктових садах видів-домінантів два — яструбина кропив'янка та чорний дрізд, на частку яких припадає 24,2% загальної біомаси пташиного населення. На старих терасових виноградниках з кущами та фруктовими деревами зареєстровано 59 видів, які тут гніздяться, крім того, сюди залітають ще 18-20 видів пернатих. Біомаса птахів у травні становить 914-974 особин на 1 км². На виноградниках домінує синантропний вид — польовий горобець, на частку якого припадає 51% кількісного складу птахів. У серпні загальна біомаса птахів у цьому біотопі досягає максимуму і становить 1298 особин на 1 км². Домінують польовий горобець і зяблик — 41,2% загального кількісного складу, авіфауни. Взимку кількість птахів скорочується до 77,5 особин на 1 км². Змінюються види-домінанти. До останніх належить коноплянка, в'юрок і снігур. У сумі вони становлять 78,8% загального видового складу орнітофауни (В.С.Талпош, 1969).
На сучасних рівнинних виноградниках з широкими неораними проїжджими дорогами зафіксовано 37 видів птахів, з них 13 тут гніздяться. У травні загальна біомаса пернатих — лише 200 особин на 1 км². Домінують три види: польовий жайворонок, кам'янка, луговий чекай, які становлять 60% кількісного складу орнітофауни. У серпні кількість птахів збільшується до 215 особин на 1 км², а домінують галка, польовий горобець та луговий чекай. Взимку кількість птахів знижується до 30-50 особин на 1 км². Видами-домінантами можна вважати польового горобця та щиглика.
Слід врахувати роль хижих птахів як біологічного фактора, що впливає на чисельність мишовидних гризунів у агроценозах Закарпатської області. До основних видів цієї групи належать сипуха, вухата, болотяна та сіра сови, канюк, зимняк, звичайний боривітер.
Сипуха належить до корисних птахів і підлягає абсолютній охороні. Позитивне значення цього хижака в зооценозі оброблюваних земель, пасовищ і населених пунктів (окультурений ландшафт) полягає у винищенні полівок і мишей — шкідників сільського господарства (К.А.Татаринов, 1960).
Ссавці зооценозу орних земель, пасовищ і сіножатей зберігають майже сталий видовий склад протягом усього року, але деякі з них (їжаки, колоніальні види рукокрилих, ховрахи, хом'яки, мишівки) активні лише протягом вегетаційного періоду, а при зниженні температури повітря впадають у сплячку. На оброблюваних площах зареєстровані такі види звірів: звичайний кріт, південний їжак, мала та білочерева білозубки, малий та великий підковоноси, велика, гостровуха та інші види нічниць, звичайний довгокрил, пізній кажан, лисиця, кам'яна куниця, горностай, ласка, а також темний тхір, заєць-русак, рябий та європейський ховрахи, пацюк, хатня, польова, лісова, жовтогорла і малесенька миші, звичайний хом'як, звичайна полівка, козуля.
І.І.Турянин (1975) зазначає, що у рівнинних районах області максимальна кількість кротовин на 1 га 5-6 тис. Це свідчить про високу щільність кротів у лучних біотопах агроценозу Закарпаття.
Серед комах, які поїдають кроти, переважають дротяники (на луках), личинки травневих і червневих хрущів (на пасовищах), личинки турунів (на узліссях). Отже, кріт корисний вид агроценозів Закарпаття.
Типовими представниками теріофауни є мала та білочерева білозубки — досить типові синантропні види. Вони поселяються у господарських будовах, садах і виноградниках, пасовищах, городах, парниках, силосних ямах, картопляних кагатах, скиртах, чагарниках серед орних земель. Значення білозубок в окультуреному зооценозі (орні землі, сінокоси, пасовища) позитивне. Вони знищують велику кількість шкідливих членистоногих, їхні личинки та лялечки, а також є самі поживою корисних хутро-промислових звірів.
Великої шкоди оброблюваним землям, пасовищам і сіножатям завдають мишовидні гризуни, в першу чергу звичайна полівка. Цей гризун живиться рослинною їжею, передовсім зеленими вегетативними органами трав'янистих рослин, зерном, насінням бур'янів, кореневищами та бульбами, корою дерев і чагарників. Звичайна полівка поїдає понад 30 видів дикорослих зел і близько 20 культурних, серед яких пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, картопля, морква, кормовий та цукровий буряки, конюшина, люцерна, кора плодових дерев і кущів. Запаси цієї полівки у одній норі перевищують 20 г, складаються з дрібних кореневищ і стебел дикорослих трав'янистих рослин, зерна пшениці та інших культурних злаків, дрібних бульб картоплі.
З промислових звірів наявні заєць-русак, темний тхір, а також лисиця, але після 1970 р. чисельність цих цінних видів скоротилась до мінімуму.