Відносні вертикальні рухи берегу. Схема розвитку берегів

8. 6. Розвиток берегів в умовах відносного підняття чи опускання узбережжя

Відносні вертикальні рухи в умовах відносного підняття не створюють жодних специфічних форм рельєфу на берегах. Щоб зрозуміти, як впливає підняття чи опускання суші на розвиток берега, необхідно розглядати це на фоні загального процесу еволюції берега.
Відносні вертикальні рухи берега – переміщення берегової зони вверх чи вниз по краю материка. їхньою причиною можуть бути або зміни рівня моря, або ж тектонічні рухи суші.
Вперше аналіз інгресійних берегів в умовах підняття і опускання виконано Д. Джонсоном (1919), який, проте, факти підняття і опускання вважає вихідним станом розвитку берегової лінії. Подальшу еволюцію берега він розглядає вже в умовах стабілізації рівня. Схема еволюції берегів Джонсоном трактується з позицій вчення Дейвіса (Девіса) про географічні цикли. Загальна схема подається у вигляді стадій вирівнювання – «берегів опускання» для берегів, утворених унаслідок затоплення прибережної смуги суші, розчленованої ерозійними формами (рис. 8.2). За Д. Джонсоном, у стадії ранньої юності починається формування (вироблення) абразійних кліфів на мисах і з’являються перші зачатки акумулятивних форм. У стадії юності відбуваються швидкі зміни контуру берега. Миси інтенсивно зрізаються абразією, виникають крупні акумулятивні форми у бухтах по всій акваторії. На деякий час контур берега набуває дещо складнішого розчленування, ніж раніше. В стадії зрілості простежується повне вирівнювання берегового контуру. Миси зрізаються абразією, бухти або ж заповнені наносами, або ж відокремлені. Берег поступово продовжує відступати, при цьому всі виступи суходолу, складені корінними породами, руйнуються абразією, берегова лінія переміщується за вершини колишніх заток і берег стає вирівняним абразійним. Так виглядає, за Д. Джонсоном, берег, що досяг у своєму розвитку стадії старості.

Рис. 8.2. Еволюція контуру берега (за Д. Джонсоном):
І – стадія ранньої юності; II – стадія юності; III – стадія зрілості; IV – стадія старості

Схема розвитку інгресійного берега, запропонована В.П. Зенковичем, налічує стадії ранньої юності, юності і зрілості. Вона дещо універсальніша, тут враховано такі чинники, як геологічна структура узбережжя, характер порід, що формують берег і береговий схил, похил берегового схилу і глибина вихідного розчленування берега (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Еволюція контуру берега (за В.П. Зенковичем):
А – еволюція контуру берега залежно від вихідного похилу дна: I – стадія ранньої юності; II – стадія юності; III – стадія зрілості; а – берег глибокий біля мисів і в бухтах, складений однорідними породами, що легко розмиваються; б – берег глибокий біля мисів і мілкий в бухтах; в – берег мілкий біля мисів і в бухтах зі значним запасом донних наносів.
Б – стадії (I-V) вирівнювання берега, штриховою лінією показано загальний напрям берега у вихідну стадію вирівнювання

Головним наслідком пониження рівня моря є інтенсивне поперечне переміщення наносів до берегової лінії і посилена акумуляція, ріст берегових акумулятивних форм. За рахунок деякого виносу піщаних частин вниз по підводному схилу відбувається також і накопичення мулистих наносів, що раніше відкладалися на значних глибинах і не зазнавали хвильової переробки. В результаті відбувається зміщення у бік моря межі піщаних і мулистих відкладів. За малих похилів перебудова підводного схилу поєднується з осушенням мілководної прибережної смуги дна. Акумулятивна смуга суші починає наростати дуже швидко. Акумулятивні форми нарощуються в ширину внаслідок їхнього приєднання до зовнішнього краю берегових валів і осушення лагун з їхнього внутрішнього боку.
Розвиток мілких акумулятивних берегів визначатиметься, передусім, кількістю наносів у межах підводного схилу і його похилами. Як зазначає В.П. Зенкович (1962), розвиток акумулятивних форм у береговій зоні за відносного підняття берега залежить від амплітуди підняття і складу донних наносів. Якщо під час підняття берега оголюється плоске дно, покрите мулистими відкладами, то нарощування берега за рахунок утворення акумулятивних форм припиняється внаслідок відсутності крупнозернистого матеріалу, оскільки мулисті наноси зазнають інтенсивного розмиву.