Еволюція абразійних берегів за їхнього відносного підняття

Еволюція абразійних берегів за їхнього відносного підняття відбуватиметься по-різному, залежно від морфологічних особливостей берега. Якщо профіль підводного схилу берега близький до теоретичного, то підніжжя кліфу разом з деякою частиною берега по мірі підняття може вийти за межі зони інтенсивного хвильового впливу і абразія берега припиниться. Берегова лінія зміститься в межі осушуваного бенча, поверхня якого, як відомо, має більші похили, недостатні для того, щоб абразія за нового положення берегової лінії продовжувалась. Кліф відмирає, осушується і прибережна частина бенча.
Загалом, як зазначає В.П. Зенкович та інші дослідники, повільні підняття берега сприяють вирівнюванню і розширенню поверхні бенча. У цьому випадку, ймовірно, більше значення матиме стійкість корінних порід, що формують бенч. Наприклад, якщо бенч складений породами, що легко розмиваються, то його поверхня стає ідеально вирівняною; у конгломератах або андезитах поверхня бенча нерівна й ускладнена останцями та кекурами. Бенч, складений породами, які слабо піддаються розмиву, в умовах відносного підняття берега перетвориться в піднятий бенч, унаслідок чого його підводна частина скорочуватиметься за рахунок осушення прибережної. Якщо ж бенч складений глинами, то піднятий бенч може і не утворитися, оскільки швидкість розмивання глин може перевищувати швидкість підняття, отож унаслідок підняття суші може відбуватися не звуження, а розширення бенча. Якщо ж утворення бенча відбувається за одночасного значного надходження пухкого матеріалу, в приурізовій частині берегової зони може початися акумуляція наносів і абразійний режим узбережжя зміниться акумулятивним. Підняті бенчі найпоширеніші на берегах морів та океанів.
Після загасання абразії при утворенні піднятих бенчів у деяких випадках можлива її активізація на дещо нижчих рівнях, оскільки на краях бенчів переважно відбувається збільшення похилів підводного схилу. Такі уступи властиві берегам Тихого океану, де бенчі в бік моря обриваються крутими уступами чи стрімкими стінками, досягаючи в середньому 5-7 м висотою, опускаючись іноді до глибини 20 м. З підняттям суші бенч поступово виходить з-під впливу хвиль, перетворюючись у надводну абразійну терасу, а абразійні процеси на дещо нижчому рівні за крутих похилів підводного схилу обумовлюють формування нової сучасної абразійної тераси. За тривалого відносного підняття суші виникає цілий ряд східчастих поверхонь бенчів, утворюючи сходи піднятих абразійних терас. Для утворення терасових рівнів, що мають велику протяжність, необхідною умовою є переривчасте або ж нерівномірне підняття, тобто для вироблення поверхні тераси необхідно більш-менш тривалий час.
Принципову схему вироблення терас за рівномірного підняття суші, що визначається взаємодією хвиль з береговим схилом, запропонували О.С. Іонін, П.О. Каплін і Б.А. Попов. Її підтверджено під час експериментальних досліджень вивчення берегів Нової Землі.
З виробленням бенча швидкість абразії на певному рівні може понизитися до величини, меншої за швидкість підняття. В цьому випадку відбувається зміщення урізу в бік моря. Абразійний процес припиниться і відновиться знову лише в тому випадку, коли рівень моря, що знижується, перетне зовнішній край піднятого бенча, де похил дна зростає. Тут знову вироблятимуться кліф і бенч, формуватиметься нова, дещо молодша абразійна тераса, приурочена до нижчого рівня. На відновлення абразійного процесу суттєвий вплив має звуження мілководної частини, що забезпечує дещо інтенсивніший вплив хвиль на берег. Цей процес може повторюватися неодноразово. Така схема вироблення терас є більш узагальненою, ніж за переривчастого чи нерівномірного підняття (рис. 8.6).

Рис.8.6. Принципова схема формування морських абразійних терас в умовах рівномірного відносного підняття узбережжя (за О.С. Іоніним і П.О.Капліним):
1 – корінні породи; 2 – піски

Проте для палеогеографічних досліджень значно більшу зацікавленість мають терасові рівні, що формуються при переривчастому чи нерівномірному піднятті, оскільки їхнє утворення пов’язане з переломними моментами в історії та еволюції узбережжя і морського басейну загалом.

Узагальнюючий вплив відносного підняття на розвиток берега характеризується такими висновками:
1. На акумулятивних берегах в умовах підняття спостерігається загальна інтенсифікація акумулятивного процесу. Берегові акумулятивні форми ростуть здебільшого в ширину. Поперечний профіль акумулятивних форм, що сформувався в умовах підняття, характеризується зростанням висоти берегових валів з віддаленням від берега.
2. Акумулятивні форми, що живляться за рахунок абразійних процесів, в умовах підняття деградують; ті ж, що отримують алювіальне живлення, інтенсивно розвиваються. Акумулятивні форми, утворені завдяки надходженню наносів з підводного схилу, інтенсивно розвиваються доти, доки не вичерпаються запаси донного матеріалу, після чого розпочинається їхня деградація.
3. Абразійні форми в умовах підняття характеризуються відмиранням кліфів і утворенням піднятих бенчів, хоча за слабкої опірності порід до абразії може відбуватися і подальший розвиток абразійного кліфу і розширення бенча.
4. За переривчастого чи нерівномірного підняття тераси, що формуються, простягаються вздовж берега на значні віддалі. Утворення сходових терас можливе також в умовах рівномірного підняття, проте такі тераси мають лише локальний характер.