Охорона природи Закарпатської області: географічні та екологічні аспекти. Антропогенний вплив і його наслідки
Вся історія культурного та технічного прогресу суспільства нерозривно зв'язана з його взаємовідносинами з природою. Починаючи з агрокультурного періоду, ці взаємовідносини поступово ускладнювались у міру збільшення чисельності населення, його технічного озброєння та зростаючого впливу на географічне середовище. Вже у другій половині нашого століття внаслідок глобального екологічного впливу індустріального потенціалу промислово розвинутих країн на життєве середовище взаємовідносини між суспільством і природою настільки ускладнились, що стали однією з важливіших екологічних, економічних і соціальних проблем сучасності.
Географічна та екологічна специфіка охорони природи
Географічні аспекти охорони природи області зумовлені передусім її положенням у зоні семигумідного клімату. Тут випадає від 665 (Чоп) до 1600 мм (Комсомольське) атмосферних опадів. Якщо додати до цього ще 200-250 мм горизонтальних опадів, то загальна кількість істотно збільшиться. Гумідні умови сприяють формуванню високопродуктивних букових, буково-ялицево-смерекових і смерекових лісів, які, виконуючи відповідну гідрологічну функцію у гірських районах, підтримують екологічну стабільність ландшафтів.
Закарпаття (за винятком Чоп-Мукачівської низовини та Солотвинської улоговини) типова гірська область. Тому воно має виключно важливе рекреаційне значення для України, де площа придатних для цієї мети гірських ландшафтів становить лише близько 7% території республіки.
Багаті та різноманітні за своїми лікувальними властивостями бальнеологічні ресурси Закарпаття.
Слід відзначити навчально-географічне значення гір. Тут на короткій відстані відбиті ті закономірності природних явищ, які у рівнинних умовах проявляються лише на значних просторах. Отже, гори є своєрідною природною моделлю для географів і натуралістів.
Екологічні аспекти охорони природи в Закарпатті зумовлені передусім біогенетичним значенням, яке мають гірські природні територіальні комплекси в еволюції органічного світу та збереженні генофонду. Загально відома роль гірських районів в расоутворенні та збереженні фітогенофонду (зокрема реліктових і ендемічних видів) внаслідок впливу екстремальних екологічних умов на еволюційні пронеси та екологічної ізольованості гір. Наприклад, у флорі високогір'я Карпат виявлено 47,2% поліплоїдних видів. Флора судинних рослин Карпат налічує 6,5% ендемічних видів. Чимало ендемічних рослин — підмаренник закарпатський, астрагал Крайни, дзвоники карпатські, медунка Філярського та ін. — збереглось у гірських районах Закарпаття. Відомо, що гірські регіони порівняно з рівнинними стали заселятись пізніше. Тому в горах існують більш сприятливі екологічні ніші для розвитку флори та рослинності у природних умовах. Отже, за допомогою географічної мережі заповідних об'єктів слід зберегти надійні для дикої флори і фауни незаймані господарським впливом гірські ландшафти.
Антропогенний вплив і його наслідки в природних ландшафтах
Уже перші поселення людей, відомі з середнього та пізнього палеоліту, впливали на окремі компоненти природних ландшафтів Закарпаття (збиральництво, мисливство та рибальство). Але цей процес проявлявся локально і не викликав порушень у функціонуванні природних екосистем. Локальний вплив поступово активізується у неоліті, коли в Прикарпатті та Закарпатті вже були осілі землеробсько-скотарські племена. У бронзовому віці в околицях смт. Солотвина добували сіль, яку сплавляли на плотах, в човнах по Тисі, для чого було потрібно багато деревини.
Басейн Латориці був заселений ще в IV тисячолітті до н.е., доказом чого є неолітичні знахідки в околицях м. Свалява та с. Чинадієве. В околицях м. Мукачево, на правому березі Латориці, у долині між вулканічними вершинами Галіш і Ловачка експедиція Інституту археології АН УРСР відкрила другий за своїми розмірами у Центральній Європі залізоливарний центр (III ст. до н.е. — І ст. н.е.) (В.І.Бідзіля, 1975), що свідчить про високий рівень бронзоливарного виробництва в той період на Закарпатті. Для його розвитку було потрібно багато деревини місцевих порід. У III тисячолітті до н.е. була заселена і долина Ужа, доказом чого є знахідки кам'яних шліфованих сокир та інших предметів. Проте вплив людини у бронзовому та залізному віках, хоча і набував регіонального характеру, не зміг спричинитись до істотних територіальних змін у структурі природних ландшафтів. Такі зміни почали поступово проявлятись у першій половині І тисячоліття н.е., коли відбувалось масове заселення верхнього Потисся східнослов'янськими племенами. Основні форми антропогенного впливу — підсічне і вогневе землеробство, відгінне скотарство, промислове і оборонне полювання.
Орна форма землеробства та скотарство у VIII і IX ст. проникають і в гірські райони.
Вплив людини став поступово набувати ширших регіональних масштабів. Більше він проявлявся в рівнинних районах, долинах рік і вздовж карпатських перевалів, які ще з польодовикової доби були шляхами сполучення. Серед лісових формацій найбільш істотних якісних і кількісних змін зазнали дубові ліси, поширені у теплих рівнинних і передгірських районах на родючих грунтах. На землях, придатних для сільського господарства і садівництва, вони випалювались та викорчовувались. У ряді випадків їх спеціально зріджували для випасу худоби та відгодівлі свиней.
Під кінець середньовіччя в Закарпатському передгір'ї починає розвиватись виноградарство. Для розширення площ виноградників вирубують дубові і буково-дубові ліси з дуба скельного. На крутосхилах у багатьох випадках стали розвиватись ерозійні процеси, і, таким чином, лісові угіддя втратили своє значення як для лісового, так і для сільського господарства.
Небувалої експлуатації зазнали дубові ліси під час будівництва залізниць у другій половині XIX ст. Деревину використовували для шпал, будівництва мостів тощо. Внаслідок інтенсивного антропогенного впливу лісистість у рослинній смузі дубових лісів скоротилась за агрокультурний період з 90-95% до 5-15%, а ландшафти набули типового лісостепового і навіть степового характеру.
Порівняно менших змін зазнали букові ліси, оскільки деревина бука довгий час не мала промислового значення. У XVIII і на початку XIX ст. бук спалювали для одержання поташу.
У високогір'ї негативний антропогенний вплив на природний рослинний покрив мав полонинський випас, пов'язаний з валаською колонізацією, яка бере свій початок ще з XV і XVI ст. Він призвів до зниження верхньої межі смерекових і букових лісів на 200-300 м, розпадання окраїнних дуже нестійких в екологічному відношенні масивів, скорочення площі криволісся зеленої вільхи і частково гірської сосни, розвитку ерозійних процесів, частішої появи снігових лавин і зсувів. Внаслідок зміни цінних лісових насаджень у Закарпатті виникло близько 31,4 тис. га вторинних ліщинників, вільшняків, вербняків. У субальпійській смузі на значній площі поширились вторинні мичники та чорничники.
Надмірна трансформація природного рослинного покриву і небажані якісні зміни в структурі природних екосистем не могли не відбитись негативно як на їх біологічній продуктивності, так і на екосферній функції, бо ж відомо, що корінний рослинний покрив має вирішальне значення для екологічної стабілізації ландшафтів.