Методологія та головні методи вивчення еродованих грунтів

Вивчення еродованих грунтів спирається на комплекс стандартних методів, які притаманні природничим наукам, у тому числі й грунтознавству. Слід зазначити, що в цілому методологія і методи вивчення еродованих грунтів, грунтового покриву, де ці грунти присутні, кардинально не відрізняється від загальногрунтознавчої методології і методів.

Порівняльно-географічний методологічний напрям заснований на одночасному дослідженні самих грунтів (їхніх морфологічних ознак, фізичних і хімічних властивостей) і факторів грунтоутворення в різних географічних умовах з подальшим їх зіставленням. У наш час при грунтових дослідженнях використовуються різні хімічні аналізи, аналізи фізичних властивостей, мінералогічних, термохімічних, мікробіологічних та ін. При застосуванні порівняльно-географічного методологічного підходу, як правило, використовується система методів: порівняльно-морфолого-генетичний, порівняльно-аналітичний, стаціонарно-режимний тощо. У підсумку установлюється певний зв'язок у зміні тих чи інших властивостей грунту зі зміною грунтоутворюючих факторів. Знаючи закономірності розподілу грунтоутворюючих факторів, можна створити грунтову карту для великої території, на якій будуть присутні і еродовані грунти. На сучасному етапі арсенал методів порівняльно-географічного вивчення грунтів і грунтового покриву значно розширився, а тому сам метод став наскрізним, тому що використовується на всіх етапах вивчення грунтового покриву. Порівняльно-географічний метод тісно переплітається з вивченням екологічних чинників утворення грунтів (Позняк та ін., 2003).

Метод стаціонарних досліджень полягає в систематичному спостереженні якого-небудь грунтового процесу, що звичайно проводиться на «типових» для даної місцевості грунтах з визначеним сполученням грунтоутворюючих факторів. Таким чином, метод стаціонарних досліджень уточнює і деталізує порівняльно-географічну методологію. Натурні стаціонарні дослідження еродованих грунтів застосовуються у вигляді польових досліджень, які, у свою чергу, розпадаються на метод траншей, ключових ділянок, грунтово-екологічних профілів, полігонів-трансектів, катен тощо (Позняк та ін., 2003). Для схилових умов катенальна диференціація грунтового покриву дає змогу уявити грунтовий, значною мірою вже еродований, простір як певну систему, що складається з закономірної послідовності грунтів, які залежать від форми та крутизни схилу (Джеральд, 1984). Певна послідовність грунтових тіл, як функція від топографічного фактору може бути методологічним фактором для грунтової зйомки та подальшого картування. Одночасно точне визначення катен на схилі дозволяє вивчити особливості функціонування цієї системи, зокрема розвиток ерозійного і грунтоутворюючого процесу. Перенесення речовини (грунту, вологи, елементів живлення, меліорантів тощо) з верхніх складових до нижніх є необхідною складовою балансових оцінок стану еродованих грунтів.

Отже, балансовий підхід – облік усіх статей приходу і витрати речовини й енергії в еродованому грунті, за яким ведуться спостереження. Облік усіх міграційних і трансформаційних процесів на різних рівнях, починаючи з мікропереміщень. Підтримання балансу грунтової речовини на схилі є, по суті, теоретичною основою проектування протиерозійних заходів.