Світличний О.О., Чорний С.Г.
Основи ерозієзнавства

Антропогенна трансформація протиерозійної стійкості

Очевидно, що за період інтенсивної сільськогосподарської експлуатації земель, зокрема у Лісостепу (більше 1200 років) і Степу (більше 200-500 років) України, протиерозійна стійкість грунтів змінювалася. Головною причиною цього узагалі поступового і, ймовірно, досить тривалого процесу є поступова зміна (погіршення) грунтових характеристик, що визначають протиерозійну стійкість. Причому змінення гумусових, макро- і мікроструктурних характеристик відбулося не тільки через ерозію, але й з причин інтенсивних, властивих особливо степовій частині України, процесів дефляції. Деградація грунтів відбувалась також через тотальну дегуміфікацію грунтів в умовах інтенсивного і, як правило, нераціонального використання земель, головним чином, під ріллю.

Узагальнення результатів досліджень протиерозійної стійкості цілинних і аналогічних орних (у тому числі, зрошуваних) степових грунтів України проводилося (Чорний, 1998) з використанням даних, отриманих за різними методиками, зокрема, штучного дощування за Г.І. Швебсом (1974, 1981) та «параметра схильності грунтів до ерозії» з USLE (RUSLE). Масові розрахунки параметра схильності грунтів до ерозії проводилися у двох варіантах:

  1. з урахуванням структури грунту і водопроникності;
  2. без обліку цих показників (Olson, Wischemeir, 1963; Weschemeir, et al., 1971).

У першому випадку протиерозійна стійкість повинна характеризуватися на рівні грунтового підтипу, у другому – ще й відбивати елементи агротехніки. Результати (табл. 4.9) показали, що, дійсно, тривале незрошуване землеробське використання чорноземних і каштанових грунтів регіону призвело до істотного падіння їхньої протиерозійної стійкості (у 1,3-2,3 раза), що треба пояснювати дегуміфікацією грунтів і, як наслідок, втратою грунтами водотривкої структури. Зрошення, у той же час, збільшило протиерозійну стійкість грунтів. Це відбувається внаслідок зростання обсягів цементів бактеріального походження, підвищення ролі безгумусової коагуляції в процесі зв'язування ЕГЧ і, можливо, унаслідок зростання кількості мулистих частинок – продукту більш інтенсивного внутрішньогрунтового вивітрювання на зрошенні. При цьому мікробіологічна діяльність під впливом зрошення змінюється більш інтенсивно, ніж гумусовий стан орного шару.

Таблиця 4.9. Зміна протиерозійної стійкості під впливом антропогенної діяльності
ПоказникГрунтЦілина*Незрошувана рілляЗрошувана рілля
Відносна змиваємість грунту (jR) (Швебс, 1974) Чорнозем південний 0,5/1,4 0,8/3,3 0,5/1,9
Темно-каштановий 2,5 3,2 2,6
Параметр схильності грунту до ерозії (k1/ k2)** (Olson, Wischmeir, 1963) Чорнозем південний 0,3/- 0,42/0,31 0,36/0,24
Темно-каштановий 0,22/0,17 0,38/0,34 0,38/0,33

* Грунт стародавніх курганів та цілинного степу Асканія-Нова.
** Чисельник – без урахування макроструктури та водопроникності, знаменник – з урахуванням цих параметрів.

Таким чином, унаслідок інтенсивного землеробського і меліоративного навантаження просторова неоднорідність грунтового покриву за параметрами протиерозійної стійкості одержує додаткову диференціацію, обумовлену відносно швидкими змінами гумусових і структурних характеристик грунтів, що, у свою чергу, визначається характером та інтенсивністю використання земель. При цьому кількісні показники протиерозійної стійкості грунту одного генезису, але по-різному використовуваних у сільськогосподарському виробництві, можуть розрізнятися в кілька разів (Светличний и др., 2004).