Антропогенна трансформація протиерозійної стійкості
Очевидно, що за період інтенсивної сільськогосподарської експлуатації земель, зокрема у Лісостепу (більше 1200 років) і Степу (більше 200-500 років) України, протиерозійна стійкість грунтів змінювалася. Головною причиною цього узагалі поступового і, ймовірно, досить тривалого процесу є поступова зміна (погіршення) грунтових характеристик, що визначають протиерозійну стійкість. Причому змінення гумусових, макро- і мікроструктурних характеристик відбулося не тільки через ерозію, але й з причин інтенсивних, властивих особливо степовій частині України, процесів дефляції. Деградація грунтів відбувалась також через тотальну дегуміфікацію грунтів в умовах інтенсивного і, як правило, нераціонального використання земель, головним чином, під ріллю.
Узагальнення результатів досліджень протиерозійної стійкості цілинних і аналогічних орних (у тому числі, зрошуваних) степових грунтів України проводилося (Чорний, 1998) з використанням даних, отриманих за різними методиками, зокрема, штучного дощування за Г.І. Швебсом (1974, 1981) та «параметра схильності грунтів до ерозії» з USLE (RUSLE). Масові розрахунки параметра схильності грунтів до ерозії проводилися у двох варіантах:
- з урахуванням структури грунту і водопроникності;
- без обліку цих показників (Olson, Wischemeir, 1963; Weschemeir, et al., 1971).
У першому випадку протиерозійна стійкість повинна характеризуватися на рівні грунтового підтипу, у другому – ще й відбивати елементи агротехніки. Результати (табл. 4.9) показали, що, дійсно, тривале незрошуване землеробське використання чорноземних і каштанових грунтів регіону призвело до істотного падіння їхньої протиерозійної стійкості (у 1,3-2,3 раза), що треба пояснювати дегуміфікацією грунтів і, як наслідок, втратою грунтами водотривкої структури. Зрошення, у той же час, збільшило протиерозійну стійкість грунтів. Це відбувається внаслідок зростання обсягів цементів бактеріального походження, підвищення ролі безгумусової коагуляції в процесі зв'язування ЕГЧ і, можливо, унаслідок зростання кількості мулистих частинок – продукту більш інтенсивного внутрішньогрунтового вивітрювання на зрошенні. При цьому мікробіологічна діяльність під впливом зрошення змінюється більш інтенсивно, ніж гумусовий стан орного шару.
| Показник | Грунт | Цілина* | Незрошувана рілля | Зрошувана рілля |
|---|---|---|---|---|
| Відносна змиваємість грунту (jR) (Швебс, 1974) | Чорнозем південний | 0,5/1,4 | 0,8/3,3 | 0,5/1,9 |
| Темно-каштановий | 2,5 | 3,2 | 2,6 | |
| Параметр схильності грунту до ерозії (k1/ k2)** (Olson, Wischmeir, 1963) | Чорнозем південний | 0,3/- | 0,42/0,31 | 0,36/0,24 |
| Темно-каштановий | 0,22/0,17 | 0,38/0,34 | 0,38/0,33 |
* Грунт стародавніх курганів та цілинного степу Асканія-Нова.
** Чисельник – без урахування макроструктури та водопроникності, знаменник – з урахуванням цих параметрів.
Таким чином, унаслідок інтенсивного землеробського і меліоративного навантаження просторова неоднорідність грунтового покриву за параметрами протиерозійної стійкості одержує додаткову диференціацію, обумовлену відносно швидкими змінами гумусових і структурних характеристик грунтів, що, у свою чергу, визначається характером та інтенсивністю використання земель. При цьому кількісні показники протиерозійної стійкості грунту одного генезису, але по-різному використовуваних у сільськогосподарському виробництві, можуть розрізнятися в кілька разів (Светличний и др., 2004).