Світличний О.О., Чорний С.Г.
Основи ерозієзнавства

Ерозійна небезпека земель

За М.М. Заславським (1979), ерозійно-небезпечними є землі, де поєднання природних умов створює при їхньому господарському використанні без необхідних протиерозійних заходів можливість прояву прискореної ерозії. З огляду на те що оцінка ерозійної небезпеки, як правило, робиться або для сільськогосподарських земель, або для території в цілому (але з погляду можливості або складності її сільськогосподарського освоєння), доцільно під «господарським використанням» розуміти найбільш несприятливий у протиерозійному плані варіант цього використання – ріллю. У такому випадку поняття «ерозійна небезпека», або, більш точно, «потенційна ерозійна небезпека» буде визначатись як можливість реалізації ерозійного руйнування земель при гіпотетичному суцільному використанні території тільки під ріллю без проведення будь-яких протиерозійних заходів, а поняття «оцінка ерозійної небезпеки» – як кількісна оцінка ступеня прояву такої небезпеки.

Саме таке трактування поняття «ерозійна небезпека» має використовуватися і при розробці методики оцінювання, і при проведенні оцінки ерозійної небезпеки земель, що є одним з різновидів технологічної оцінки природних комплексів. Залежно від мети оцінки з погляду існуючої класифікації оцінної діяльності (Мухина, 1973; Сальников, 1977 і ін.) її можна віднести і до агрогеографічної, і до меліоративної. У тому випадку, коли оцінка ерозійної небезпеки території виконується з метою оптимізації використання її земельних ресурсів, об'єктом оцінки є інтенсивність можливого в даних кліматичних та грунтово-геоморфологічних умовах розвитку ерозійних процесів, а суб'єктом – природна або природно-господарська територіальна система відповідного рангу і її здатність протидіяти процесам ерозійної деструкції.

Резистентні здатності природних або природно-господарських територіальних систем в існуючих підходах щодо оцінки ерозійної небезпеки земель звичайно мають вираз через так звану припустиму або доцільно-припустиму норму змиву грунту. При цьому відрізняються лише способи кількісного визначення цієї характеристики (див. розділ 7).

У загальному випадку існуючі методи оцінки ерозійної небезпеки земель можна поділити на дві великі групи:

  1. бальні методи, які оперують безрозмірними кількісними показниками – балами, рангами, категоріями, коефіцієнтами і т.ін.;
  2. методи, що засновані на математичному моделюванні змиву грунту, або методи, які оцінюють схиловий ерозійно-акумулятивний процес і оперують категорією потенційного змиву грунту – можливою для даних кліматичних і грунтово-геоморфологічних умов втратою грунту при використанні території під ріллю і відсутності протиерозійних заходів. Потенційний змив грунту оцінюється у тоннах (або м3) з гектара площі за рік (т/га/рік, м3/га/рік) або в міліметрах шару грунту за рік (мм/рік).