Лісомеліоративні заходи боротьби з ерозією

У комплексі заходів, спрямованих на захист грунтів від водної ерозії, важливе місце належить агролісомеліорації внаслідок її відносної дешевизни та екологічної нешкідливості. Основними лісомеліоративними протиерозійними заходами є (Сазонов та ін., 1984):

• створення стокорегулюючих лісосмуг у малолісових районах;
• створення водоохоронних лісових насаджень навколо ставків і водойм;
• протияружна лісомеліорація;
• суцільні протиерозійні лісопосадки на сильноеродованих землях, непридатних для використання в сільському господарстві.

Стокорегулювальні лісосмуги закладаються на еродованих схилах, які використовуються під сільськогосподарські культури і призначені для переведення поверхневого стоку у внутрішньогрунтовий та розпилення концентрованих струменів водного потоку і зменшення їх швидкості, що спричинює осадження в лісосмузі наносів. Кількість лісосмуг і відстань між ними залежать, головним чином, від крутизни та довжини схилу: зі збільшенням цих показників відстань між лісосмугами зменшується. Розташовуються водорегулюючі лісосмуги уздовж горизонталей. Ширина смуг повинна бути не менше 12,5 м. Скорочення або припинення змиву грунту і поліпшення водного режиму водорегулюючими смугами приводить, як правило, до підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь у півтора-два рази.

Водоохоронні лісові насадження навколо ставків і водойм створюються для захисту берегів від руйнування, водойм – від замулення продуктами ерозії. Ширина водоохоронних лісових насаджень (смуг) навколо ставків і водойм залежно від крутизни схилу і механічного складу грунту коливається від 10 до 20 м. На схилах, складених гравійно-хрящуватими та піщаними породами, вирощують густі одноярусні соснові насадження з чагарниковим підліском.

Лісомеліоративні протияружні заходи та прибалкові насадження проводяться для призупинення росту і закріплення діючих ярів з метою переведення поверхневого стоку у внутрішньо-грунтовий, збільшення протиерозійної стійкості грунту, розпилення поверхневого стоку і скріплення породи. Лісомеліоративні грунтозахисні насадження сприяють підвищенню ефективності всіх заходів єдиного протиерозійного комплексу.

Прибалкові лісосмуги створюються на відстані 2-5 м від брівок і над їхніми вершинами, для перехоплення стоку і закріплення грунту кореневими системами з метою уповільнення або повного припинення збільшення ярів. Ширина прибалкових лісосмуг повинна бути не менше 15 м (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Водоохоронні лісосмуги по схилах балок та ярів

Суцільне залісення проводиться на укосах ярів з ухилами 8° і більше, а також по берегах балок (суходолів), що малопридатні для лугових і пасовищних угідь. Залісення укосів ярів допускається тільки в тому випадку, якщо укоси сформували стійкий профіль, тобто кут їхнього нахилу становить не більше 32° на суглинках і 26° – на супісках. Відносно стабільні яри, що покриті трав'янистою рослинністю, також піддаються залісенню: або безпосередньо, або з попереднім терасуванням. Лісові насадження на дні яру дозволяють уникнути подальшого його поглиблення. На ранній стадії розвитку дно яру вузьке, і залісення зробити важко, тому спочатку усувають загати, а потім дно закріплюють вологолюбними породами дерев, які швидко розвиваються.