Формування сучасної політичної карти світу

ВСТУП

Курсом «Економічної та соціальної географії світу» завершується вивчення географії в школі. Предметом цього курсу є територіальна організація господарської діяльності населення. Тут досліджуються закономірності розміщення та розвитку суспільства як на земній кулі в цілому, так і в окремих регіонах та державах світу. Складовими цієї науки є

• демогеографія (географія населення),
• соціальна географія (географія сфери послуг, рекреаційна географія, географія торгівлі тощо),
• економічна географія (географія природних ресурсів, географія промисловості, географія сільського господарства, географія транспорту тощо),
• політична географія (територіальний розподіл політичних сил у світі).

Економічна та соціальна географія світу розвивається з урахуванням знань, нагромаджених у суспільних науках. Для неї властиві тісні міжпредметні зв'язки з фізичною географією, економікою, статистикою, історією, політологією, соціологією, картографією тощо.

Курс економічної та соціальної географії складається із двох великих розділів. У першому розділі розглядаються особливості й закономірності розвитку суспільства, світового господарства, вплив на нього науково-технічного прогресу. У другому — географія окремих регіонів світу та держав. У регіональній географії основою для вивчення світу є історико-географічні регіони. Єдність країн у межах одного історико-географічного регіону залежить від особливостей їх історичного розвитку, типу цивілізацій, які у ньому склалися, ходу етнічних процесів, розвитку господарських зв'язків, транспортних шляхів тощо. У Європі виділяються три великі регіони: Західна, Центральна та Східна Європа. До Азії входять такі історико-географічні регіони, як Центральна, Східна, Південно-Східна, Південна та Південно-Західна Азія. Держави Америки вивчають з урахуванням мовних особливостей, тобто — англомовна Америка (США і Канада) і Латинська Америка. В Африці розглядають такі історико-географічні регіони, як Північну, Західну, Центральну, Східну та Південну Африку.

У посібнику наводиться характеристика сучасного положення України у світі, її зовнішньоекономічної діяльності.

Текстовий матеріал посібника доповнюють картосхеми, таблиці, рисунки. Книга завершується додатками, у яких наведені показники економічного і соціального розвитку деяких країн, умовні позначення, які використовуються на картах та короткий словник термінів, у якому вміщено пояснення термінів, позначених зірочкою (*).

Населенню, господарству, міжнародним політичним та економічним відносинам притаманні постійні зміни, тому для глибокого вивчення політичного і господарського життя країн та регіонів необхідно користуватися країнознавчою літературою, знайомитися з матеріалами періодичних видань і засобів інформації.

Вивчення економічної та соціальної географії світу допоможе узагальнити знання, які ви одержали у попередніх класах, зрозуміти сучасні процеси, що відбуваються у світі, особливості розвитку окремих країн та світового господарства на межі двох тисячоліть, визначити місце України у ньому.

§ 1. Сучасна політична карта світу

Періоди формування політичної карти світу

Політична карта світу формувалася протягом тривалого часу. Цей процес продовжується і в наші дні, оскільки на ній знаходять своє відображення утворення нових держав, об'єднання вже існуючих, зміни кордонів, назв країн, їх столиць тощо.

У формуванні політичної карти можна виділити кілька періодів (стародавній, середньовічний, новий і новітній).

• Стародавній період (до V ст. н. є.) відповідає епосі стародавніх цивілізацій. У цей період виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим та ін.
• Середньовічний період (V-XVI ст.) — це епоха аграрно-ремісничих цивілізацій. У цей час виникло багато держав, які поділили між собою значні території. Так, у Європі на той час існували Київська Русь, Московська держава, Візантія, «Священна Римська імперія», Португалія, Іспанія, Англія, Франція тощо.
• Новий період у формуванні політичної карти світу (з рубежу XV-XVI ст. до 1914 р.) відповідає епосі зародження та утвердження індустріального суспільства. Значний вплив на формування карти в цей період мали Великі географічні відкриття, які дали початок колоніальній експансії і водночас сприяли поширенню міжнародних господарських зв'язків на весь світ. Особливо великі зміни на політичній карті відбулися у кінці XIX ст., коли між країнами загострилася боротьба за територіальний поділ світу. Якщо в 1876 р. лише 10% території Африки належали західноєвропейським країнам, то у 1900 р. — вже 90%. На початку XX ст. цей поділ повністю завершився, і з цього часу став можливим лише насильницький перерозподіл територій, що і стало однією з основних причин початку Першої світової війни.
• Новітній період поділяється на три етапи.

На першому етапі (1918-1945 рр.) з політичної карти зникли деякі імперії (Австро-Угорщина, Османська, Російська) та в результаті цього на карті з'явилися нові незалежні країни: Польща, Фінляндія, Чехословаччина, Югославія тощо. Розширили свої колоніальні володіння Великобританія, Франція, Бельгія, Японія. Відбувся розкол світу на дві системи — капіталістичну (держави ринкової економіки та їхні колонії) та соціалістичну (країни з планово-адміністративним регулюванням економіки). Остання була представлена двома державами — СРСР та Монголією.

На другому етапі (1945 – початок 90-х років XX ст.) після розгрому німецького нацизму та японського мілітаризму продовжувала формуватися світова система соціалізму, до якої, крім СРСР та Монголії, у 1944-1945 рр. увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія, Німецька Демократична Республіка (НДР, 1949 р.) в Європі, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) та Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ), Китай (1949 р.) в Азії, Куба (1959 р.) в Америці. У 1976 р. з Південного В'єтнаму в результаті перемоги національних сил були виведені війська США, і відбулося об'єднання його з ДРВ у єдину країну — Соціалістичну Республіку В'єтнам. В цьому ж році до соціалістичних країн приєднався Лаос. Таким чином сформувалася соціалістична система, яка мала чималий вплив на перебіг світових подій.

Значні зміни на політичній карті світу відбулися внаслідок краху колоніальної системи. У 1945 р. в колоніях та напівколоніях проживало 2/3 людства. Наприклад, у колоніальних володіннях Великобританії у 1945 р. проживало 431,8 млн.. осіб, а площа володінь становила 15,7 млн.. км кв.. У другій половині 40-х років та у 50-ті роки здобули незалежність більшість колоній в Азії. У 60-ті роки посилилась національно-визвольна боротьба в Африці. Якщо у і 955 р. лише чотири країни були незалежними (Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Лівія), то у 1960 р. вибороли суверенітет 17 колоній. У 60-70-ті роки стали незалежними чимало країн Латинської Америки (Гайана, Тринідад і Тобаго, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі га ін.). В Європі незалежною стала Мальта. Упродовж другого етапу на політичній карті з'явилося близько 100 незалежних держав.

На початку 90-х років XX ст. розпочався третій етап новітнього періоду, який характеризується розпадом світової соціалістичної системи. У 1990 р. об'єдналися дві німецькі держави, НДР увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Західний Берлін перестав існувати як окрема політична одиниця, знову ставши частиною єдиного Берліну (з 1991 р. — столиця ФРН). У 1989-1990 рр. відбулися переважно мирні, народно-демократичні революції в країнах Центральної Європи, які викликали перехід цих країн до ринкової економіки. У 1991 р. розпався СРСР: у вересні стали незалежними республіки Прибалтики, а наприкінці року і решта 12 республік. У цьому ж році відбувся розпад Югославії. Стали незалежними Словенія, Хорватія (1991р.), Боснія і Герцеговина, Македонія (1992 р.), Югославія (1992 р.). Гостра політична криза у країнах колишньої Югославії викликала громадянську війну і міжнаціональні конфлікти. Складові частини Чехословаччини — Чехія та Словаччина — спочатку проголосили автономію, а з 1993 р. стали незалежними країнами.

Процес утворення суверенних держав триває і зараз. На початку 90-х років зі складу Ефіопії виділилась Еритрея, здобули незалежність країни Тихого океану та Океанії (Маршалові острови і Мікронезія, Палау), у 2002 р. став незалежним Східний Тимор.

У 2002 р. у світі нараховувалося 193 держави та 33 колоніальні володіння (див. табл. 1 у додатку).