Підходи щодо реалізації грунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

На сьогодні запроектовані, реалізовані та відпрацьовані у виробництві різні моделі грунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства. Найважливіший фактор, який визначає вибір базової моделі для тих чи інших грунтово-кліматичних умов, є кількість опадів у твердому вигляді, тривалість і інтенсивність сніготанення. Інший фактор, який визначає лісомеліоративну складову організації території, пов'язаний з роллю дефляції в загальному ерозійному процесі. Зокрема, розташування лінійних рубежів і супутніх їм елементів залежить від особливостей агроландшафту і може бути обране з трьох основних варіантів: за горизонталями, за контурно-прямолінійним та контурно-паралельним розміщенням.

Головні якісні відмінності між лінійними рубежами полягають у різній ширині смугових структур ріллі на схилах, густоті і типі контурної мережі стокорегулювальних рубежів постійної дії по їх межах і всередині полів. В одних випадках це – система контурно-паралельних валів-канав через 50 м (Джамаль, Шелякин и др., 1984; Зубов, 2004), в інших – лісосмуги різної конструкції через 100-200 м і споруджені у середині полів гребеневі тераси (Щербаков, и др., 1990). До того ж модель Інституту захисту грунтів від ерозії УААН враховує екстремальні умови прояву не тільки водної ерозії, але й дефляції (Зубов, 2004).

Лісосмуги, що сполучені з рубежами першого порядку, можуть виконувати такі функції:

протиерозійну;
протиерозійну з частковим вологонакопиченням (зокрема, снігозатриманням);
протиерозійну і протидефляційну;
переважно протидефляційну.

Для посилення лісомеліоративного ефекту в Лісостепу і північному Степу використовують одно-трирядні деревинно-чагарникові смуги, розташовані через 10-15 висот (200-250 м) (дослідження Національного центру «Інститут ГіА ім. О.М. Соколовського УААН» (Булигін, 2005)). У дефляційно-небезпечних районах при існуванні значної небезпеки вітрового руйнування грунтів на положистих схилах перевага може бути віддана не контурному розташуванню лісосмуг, а розташуванню їх перпендикулярно до напрямку вітру.

Найбільш визнаною в Україні є модель контурно-меліоративного землеробства, науково-практичне обгрунтування якої було зроблене Інститутом землеробства УААН (Тарарико, 1990). Вона передбачає диференційоване використання сільськогосподарських угідь залежно від крутизни схилів, виділення та закріплення за цією ознакою в натурі трьох еколого-технологічних груп земель. Згідно з цією моделлю до першої групи земель належать ділянки ріллі, розташовані на рівній частині території і схилах до 3° з нееродованими і слабоеродованими грунтами, якісний стан яких (механічний склад, відсутність перезволоження, засолення, кам'янистості тощо) дає змогу вирощувати тут всі культури інтенсивних зерно-паропросапних сівозмін. До другої групи належать ділянки ріллі, розташовані на схилах 3°-7° переважно з середньозмитими грунтами, частково слабко- і сильнозмитими, та, як виняток, незмитими. їх використовують під зерно-трав'яні сівозміни без просапних культур, які в цих умовах забезпечують не тільки високу продуктивність, але й ефективно захищають грунт від ерозії. До третьої групи належать ділянки ріллі на схилах більше 7° переважно з сильнозмитих грунтів, які використовують для тривалого залуження високопродуктивними бобово-злаковими травосумішами.

Зв'язок у системі еколого-технологічних груп земель здійснюється на основі добре зафіксованих контурних рубежів між групами земель, найчастіше за допомогою вологорегулювальних валів і лісосмуг. Виконуючи свою основну функцію безпечного відведення не затриманої всередині полів агротехнічними заходами частки стікаючої води в залужені водостоки, вони є також напрямними лініями для контурного виконання окремих технологічних операцій, перш за все основного обробітку і сівби сільськогосподарських культур.

У різних варіантах контурно-меліоративного землеробства для кожного агроландшафтного контуру потрібна безперервна корекція технологій вирощування сільськогосподарських культур. Справа в тому, що в межах агроландшафтного контуру формуються свій мікроклімат, водний режим, певне поєднання факторів росту і розвитку культурних рослин, специфічне поширення бур'янів, появи шкідників тощо.