Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Геоморфологічні методи дослідження тектонічних рухів

На земній поверхні тектонічні рухи простежуються повсюдно і постійно. Про їхню наявність свідчать товщі порід морського походження, які розташовані на гіпсометричних рівнях гір і височин, а також шари вугільних пластів, що розташовані глибоко під поверхнею.

За часом прояву тектонічні рухи поділяють на:

  • сучасні, які відбуваються в останні 300 років і зафіксовані приладами;
  • новітні (четвертинні, молоді), які були в пізньому пліоцені та голоцені, віковий діапазон яких становить 2 млн – 10 тис. років;
  • неотектонічні, час проявів яких тривав від початку олігоценової епохи палеогену до голоцену, тобто близько 40 млн років.
  • Рухи, які відбулися до 40 млн років, називають давніми або палеотектонічними.

За направленістю тектонічні рухи можуть бути вертикальними та горизонтальними, або тангенціальними. Вертикальні рухи можуть бути незворотними (спрямованими в одну сторону) і зворотними, або коливними. Коливні рухи часто називають епейрогенічними, тобто створюючими континенти, бо внаслідок цих рухів відбуваються трансгресії і регресії морів, формуються обриси континентів.

Сучасні вертикальні рухи відбуваються у різних частинах Землі. Інструментально з’ясовано, що тектонічних піднять зазнають Східні Карпати (зі швидкістю 1,5-1,7 мм/рік), північна частина Подільської височини (2,8-4,9 мм/рік), Скандинавія (7-10 мм/рік), Малий Кавказ (8-13,5 мм/рік), Кольський п-ів (до 7-8 мм/рік), території міст Харкова (3,9 мм/рік), Вільнюса (3,8 мм/рік) та ін. Максимальні (8,7 мм/рік) швидкості піднять на території України відмічено в районі м. Знам’янки Кіровоградської області і в північній частині Житомирської області [22]. Сучасні опускання властиві Чорноморському узбережжю Кавказу, яке занурюється зі швидкістю до 12 мм/рік, узбережжю в районі болгарського м. Бургас – 2 мм/рік, берег Чорного моря на захід від Одеси – до 4,3 мм/рік, територія Нідерландів (5-7 мм/рік), а також район Білого моря, частина Прикаспійської низовини, Північний Крим, Камчатка, Сахалін, м. Санкт-Петербург (0,4-0,5 мм/рік) та ін.

Сучасні коливні рухи проявляються у чергуванні вертикальних піднять і опускань певних ділянок земної кори. Коливні рухи відбуваються всюди, але з різною швидкістю. Крім того, коливні рухи на тому самому місці змінюють свій знак (напрям) на протилежний, тобто підняття змінюються опусканням, і навпаки. Характерним наочним прикладом сучасних тектонічних рухів земної кори з неодноразовою зміною знака рухів за історичний час слугує узбережжя Неаполітанської затоки (м. Поццуолі в Італії), де територія з віком забудови 2000 р. до н.е. зазнала опускання і затоплення у XIII ст. (на 5,7 м), далі підняття (1800 роки) і знову зниження у середині ХХ ст. (на 2,5 м). Руїни м. Херсонеса (Крим), починаючи з ІV ст. до н.е. чотири рази затоплювало море, а потім піднімались (цикл коливань становить 5-6 століть) [4].

Важливим показником коливних рухів є їхній градієнт, який визначають за відношенням відстані між двома точками до зміни швидкості рухів між цими точками. Якщо як одиницю виміру прийняти рік, то розмірність градієнта буде 1/рік, або рік-1. Звичайні значення градієнтів коливних рухів перебувають у межах від 2∙10-8 рік-1 до 5∙10-8 рік-1. Це відповідає збільшенню різниці висоти між точками, які розташовані на відстані 100 км, на 2-5 мм/рік. Значення градієнта зростає в межах локальних структур, що інтенсивно піднімаються або опускаються, а також поблизу тектонічних розривів [3].

Сучасні горизонтальні рухи найбільш відчутні у зонах стику літосферних плит та окремих блоків вздовж ліній розломів. Точні лазерні вимірювання з супутників виявили, що блоки земної кори, розділені розломом Сан-Андреас у Каліфорнії, зміщуються один стосовно одного зі швидкістю 30-80 мм/рік (макс. 94 мм/рік 1978 р.). Австралія рухається назустріч Тихоокеанській плиті зі швидкістю 46 мм/рік; Південна Америка наближається до Австралії зі швидкістю 28 мм/ рік; Південна і Північна Америка в районі Карибського басейну рухаються назустріч одна одній зі швидкістю 8 мм/рік, а Тихоокеанська плита щороку переміщується у напрямі до Південної Америки на 55 мм. В Україні значні (1020 мм/рік) горизонтальні зміщення зафіксовані в районі Кривого Рога. На таких ділянках зміщуються дороги, огорожі, русла ярів тощо.