Методи вивчення сучасних тектонічних рухів

Сучасні вертикальні рухи вивчають:

• водомірним методом за допомогою мареографа. Починаючи з 80-х років ХІХ ст., враховуючи ідеї Цельсія і Черського (відомі його засічки на Байкалі), на узбережжях всіх морів встановили спочатку рейки, а потім спеціальні прилади з самозаписувальними пристроями для спостережень за змінами рівня моря. Виконують алгебричне підсумовування результатів у всьому світі, де встановлені водомірні прилади, і виводять середнє за період часу (наприклад, за 10 років). Так з’ясували, що за останнє століття відбувається систематичне зростання рівня океану зі швидкістю приблизно 1,2 мм/рік. Це пов’язують із таненням льодів Гренландії й Антарктиди у зв’язку з потеплінням клімату. Такі евстатичні (власні) коливання Світового океану незначні, порівняно з вимірюваними більш значними підняттями чи опусканнями берегової суші. Водомірні прилади встановлено також на берегах великих озер і рік, їхні дані підтверджують спостереження у морських портах;
• методом повторного нівелювання. Використовують високоточні геодезичні прилади. Знімання виконують на тій самій ділянці через певний період часу. Перші високоточні нівелювання виконували під час будівництва залізничних колій у ХІХ ст. Для забезпечення безпеки руху і реконструкцій колій у середині ХХ ст. були проведені повторні високоточні вимірювання, які виявили зміни показів реперів. Ці зміни не були пов’язані з впливом екзогенних процесів чи інших чинників. Зміни мали систематичний характер і відбуваються в окремій точці з одним знаком, який відповідає знаку структури, де розташований репер. Це дало змогу зробити висновок, що причиною зміщення реперів є рухи земної кори [4]. Зараз у світі створено геодинамічні полігони, на яких через певні періоди виконують повторне геодезичне нівелювання для визначення направленості й амплітуди вертикальних рухів. Їхні дані узгоджують із даними водомірних постів;
• непрямими геоморфологічними методами. Ділянки, які інтенсивно піднімаються в сучасну епоху, характеризуються більшими абсолютними позначками й інтенсивною розчленованістю поверхні молодими ярами, борознами і водотоками, а ділянки, які опускаються, більш рівною, часто заболоченою поверхнею. Про ділянки піднять свідчать оголені стінки ярів, балок, високих заплав чи перших терас рік, проте правильність висновків про повільні підняття підтверджують точні геодезичні обстеження. Складають морфологічні карти, де умовними знаками позначають особливості рельєфу, які можуть ідентифікувати характер тектонічних рухів.

Сучасні горизонтальні рухи вивчають:

• методом повторної тріангуляції (трилатерації). Вимірюють довжину однієї зі сторін трикутників, закладених на місцевості (тріангуляція) або довжини всіх сторін трикутників (трилатерація). Вимірювання виконують лазерними далекомірами або геодезичними приладами, через деякий проміжок часу дослідження повторюють. До цієї групи методів належать методи повторного визначення координат точок астрономічним способом, розташованих на різних континентах;
• методами космічної геодезії. Визначають точні відстані між точками і їхнє місцеположення стосовно космічних об’єктів. Реєструють радіосигнали від квазарів або лазерних відбивачів, які встановлені на Місяці чи штучних супутниках Землі. Точність вимірювань цим методом досягає мм у рік. З’ясовано, що горизонтальні рухи мають більші амплітуди, ніж вертикальні. Це пояснюють однонаправленим їхнім характером, тоді як вертикальні рухи мають коливний характер.