Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Вивчення історії розвитку рельєфу геоморфологічними методами

Крім описаних геологічних, для відтворення історії розвитку рельєфу використовують геоморфологічні методи. До них належать:

  • морфологічного аналізу палеорельєфу,
  • базисних поверхонь,
  • геоморфологічних рівнів,
  • поперечного профілювання долин,
  • висотного положення давніх берегових ліній тощо.

Метод морфологічного аналізу палеорельєфу

Форми палеорельєфу можна бачити на стінках природних або штучних відслонень, відтворювати на підставі геолого-геоморфологічних профілів. Порівняння морфологічних характеристик палео та сучасного рельєфу розкриває деякі аспекти у формуванні рельєфу минулих епох. Вивчення морфометричних показників похованих долин, які здебільшого більші, ніж сучасні, дало змогу зробити висновок про більшу водність потоків у минулому та інтенсивність руслових процесів. Вивчення давніх, відкопаних денудацією, пенепленів виявило тенденцію до вирівнювання на певному етапі геоморфогенезу, а його площі поширення – про масштабність і тривалість процесу.

Морфометричні параметри невеликих форм можна визначати безпосередньо у похованому їхньому стані у розрізах. Це справджується для похованих ярів, балок, карстових, суфозійних форм. Найдетальнішу інформацію отримують у тих випадках, коли площина відслонення перетинає форми упоперек, що дає змогу побачити їх у поперечному розрізі. Ми можемо бачити їхню глибину, ширину, морфологію [1]. Параметри форм свідчать про інтенсивність екзогенних процесів минулого.

Метод базисних поверхонь

Базисні поверхні першого та другого порядків відображають сучасний етап розвитку рельєфу, а третього, четвертого, п’ятого, N-гo порядків – більш давніх етапів (рис. 2.4.4). Вони впливають на особливості планової побудови вихідного рельєфу, загальний гіпсометричний фон території після відступу останнього льодовика, початку діяльності ерозійних і руслових процесів. На підставі карт базисних поверхонь можна детально проаналізувати морфологічні обриси рельєфу на різних етапах його формування. Простежують як геоморфологічні процеси зумовлюють загострення вершин, виположення схилів, пониження загальних відміток висот.

Карта базисних поверхонь четвертого порядку Гологоро-Кременецького пасма, виконана в ArcGIS
Рис. 2.4.4. Карта базисних поверхонь четвертого порядку Гологоро-Кременецького пасма, виконана в ArcGIS [6]

Метод денудаційних рівнів

У межах підвищених розчленованих височин внаслідок тривалої дії денудаційних (схилових) і ерозійних процесів утворюються різновисотні яруси рельєфу. Найвищі яруси сформовані найдавніше. За морфологією та площами поширення ярусів можна судити про тривалість та інтенсивність перетворення екзогенними процесами експонованого рельєфу. Відмітки висот верхніх ярусів впливають на інтенсивність та градієнти неотектонічних рухів. Прикладом ярусного рельєфу є рельєф Розточчя [14], а також Опілля.

Метод поперечного профілювання долин

Цікавий аналіз корінного ложа річкової долини, яке підстеляє алювіальні відклади і є похованою поверхнею. Морфологія корінного ложа містить інформацію про циклічний розвиток території. Наявність на профілі різких перепадів, глибоких каньйонів – це неодноразові врізання русел річок, які можуть бути наслідком пониження базису ерозії або наслідком тектонічного підняття території на різних вікових рубежах. Вирівняна поверхня ложа є свідченням поступового тривалого розвитку річкової долини в умовах тектонічної стабілізації [1].

На поперечних профілях великих долин виявляють стадії формування терас – ерозійна, ерозійно-акумулятивна, акумулятивна, що свідчать про відповідні фази в утворенні долинного рельєфу. Глибина врізу долини, кількість терас свідчать про темп і направленість тектонічних рухів.

Метод висотного положення давніх берегових ліній

В основу методу покладено положення про те, що берегові лінії давніх морів займали горизонтальне положення і, відповідно, утворювали форми рельєфу на одних гіпсометричних рівнях. Усі відхилення від горизонтального положення в сучасному заляганні – свідчення дії на них процесів зовнішнього морфогенезу, головно тектонічних рухів. Скажімо, берегова лінія бучацького моря, яке затоплювало Донецько-Дніпровську западину в межах Українського кристалічного щита, розташована на різних ділянках на висотах від +140 м до 10 м щодо рівня сучасного моря. Величина відхилення дає нам сумарну амплітуду тектонічних рухів. За близького розташування берегових ліній декількох геологічних етапів сумарну амплітуду цих коливань можна розкласти на декілька етапів.

Якщо прийняти сучасну берегову лінію за реперну, то за отриманими даними можна розрахувати первинні співвідношення великих форм давнього рельєфу, одновікових берегових ліній. Враховуючи поетапний денудаційний зріз і акумуляцію на цих масивах, можна визначити висотні відмітки територій в окремі геологічні етапи [1].

Отже, історію розвитку рельєфу зафіксовану у будові геологічних товщ виявляють за морфологією сучасних і похованих форм рельєфу. Історію рельєфу розглядають як послідовну зміну геоморфологічних ландшафтів протягом геологічної історії Землі і які формуються внаслідок спільної дії ендогенних та екзогенних чинників.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.