Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Прикладні дослідження (методи екологічної геоморфології)

У системі геоморфологічних досліджень другої половини ХХ ст. сформувався окремий напрям – екологічна геоморфологія. Подамо кілька її визначень.

Екологічна геоморфологія – це напрям, який вивчає взаємозв’язки та результати взаємозв’язків геоморфологічних систем будь-якого рангу з системою екології людини [59].

Екологічна геоморфологія – науковий напрям про геоморфологічні умови (рельєф, рельєфотвірні процеси), які впливають на формування екосистеми людини, її розвиток і стійке існування [37]. Екологічна геоморфологія – новий напрям прикладної геоморфології, який вивчає рельєф, його походження, вік та еволюцію, процеси рельєфоутворення, їхню роль і функції в складній системі “природа – господарство – населення”, аналізує його прямі й зворотні зв’язки зі всіма компонентами територіальних систем, щоб оптимізувати умови життєдіяльності людини [34, 51].

У нашому розумінні екологічна геоморфологія – це наука, яка вивчає умови рельєфу, сприятливі або несприятливі для життя і діяльності людини, та сучасні геоморфологічні процеси з погляду безпеки дії на суспільне середовище.

Предмет екологічної геоморфології – екологічні властивості геоморфосфери – тонкої оболонки на межі літосфери й атмосфери [1]. Предметом екологічної геоморфології вважають також взаємозв’язки між геоморфологічними, геологічними, ландшафтними та соціально-економічними системами, які функціонують на базі рельєфу і впливають на його стан, інтенсивність розвитку рельєфотвірних процесів. Ці відносини визначають потенціал деструктивної поведінки освоєних людиною геосистем, ризик виникнення природних і техногенних аварій і катастроф, ступінь напруги еколого-геоморфологічної ситуації.

Екологічна геоморфологія ґрунтується на теоретичних знаннях географії, геології та геоморфології про рельєф, використовує знання суміжних наук – екології, біології, естетики та ін. В системі геоморфологічних наук її зачисляють до прикладної геоморфології (рис. 2.5.1).

image
Рис. 2.5.1. Місце екологічної геоморфології в системі геоморфологічних знань [34]

Виділяють дві складові екологічної геоморфології: загальна та прикладна. Загальна екологічна геоморфологія вивчає теоретико-методологічні, методичні аспекти взаємодії людини і суспільства з рельєфом і пов’язаними з ним компонентами географічної оболонки, морфодинамічними процесами. Прикладна екологічна геоморфологія досліджує передумови, особливості та наслідки взаємодії рельєфу, компонентів ландшафту та морфодинамічних процесів з об’єктами промислового, сільського, гірничого, транспортного, рекреаційного, селитебного і комунікаційного господарства. В цьому розумінні екологічна геоморфологія обґрунтовує підходи до оптимізації названих взаємодій та екологічної ситуації в системі “природа – суспільство”.

Історія розвитку екологічної геоморфології розпочинається з тих часів, коли науковці звернули увагу і почали вивчати вплив людини на розвиток сучасних екзогенних процесів. Приклади досліджень впливу людини на рельєф можна знайти в працях С. Рудницького (1923, 1926), П. Тутковського (1927), О. Ферсмана (1934), М. Дмитрієва (1936). На початку ХХ ст. розвинулась наука антропогеографія, яка вивчала взаємовплив людини і природи, проте її визнали буржуазною в Радянському Союзі, тому дослідження на деякий час припинилося.

Дослідження впливу людської діяльності на рельєф продовжувалося наприкінці 40-х років XX ст. В.Г. Боднарчук (1949) виділив два аспекти такого впливу: безпосередній, який супроводжується згладжуванням і вирівнюванням нерівностей земної поверхні, та опосередкований, зумовлений прискоренням або уповільненням розвитку природних екзогенних процесів унаслідок людської діяльності. Результатом впливу є створення культурних геоморфологічних ландшафтів – сільськогосподарських, іригаційних, гірничопромислових, оборонних [9].

Поступово сформувалися напрями геоморфологічних досліджень, цілком присвячені впливу антропогенної діяльності на рельєф – спочатку інженерна геоморфологія, антропогенна геоморфологія, а згодом – екологічна геоморфологія.

Термін екологічна геоморфологія запропонував англійський геоморфолог Дональд Коатс на початку 70-х років XX ст. (Coates, 1990). У 70-х роках XX ст. цей науковий напрям розвивався головно в англійській школі геоморфології (Cooke, Doornkamp, 1974; Goudie, 1981).

З 90-х років еколого-геоморфологічні дослідження почали проводити в багатьох країнах. Активно в цій галузі працюють також українські геоморфологи. Зокрема, І.П. Ковальчук, В.В. Стецюк, О.М. Адаменко, Г.І. Рудько, І.Г. Черваньов, Ю.М. Швидкий [7].

Розвинулися такі головні напрями екологічної геоморфології:

  • агроекогеоморфології (Швебс, 95; Яцухно, Кузьмін, 1995; Ковальчук, 1997) [30, 31];
  • екологічного руслознавства (Чалов, 97) [60];
  • екологічної морфолітодинаміки (Сімонов, 97) [51];
  • еколого-геоморфологічного моніторингу (Адаменко, Рудько, 95) [4];
  • інформаційного еколого-геоморфологічного аналізу (Оліферов, 93) [41];
  • еколого-геоморфологічного техногенезу (Швидкий, 95) [61];
  • екологічної геоморфології заповідних територій [21];
  • урбоекогеоморфології (Ліхачова, 92) [36];
  • естетичної екогеоморфології (Стецюк) [57].

Методологічною основою екологічної геоморфології є системний підхід, який розуміє взаємозв’язки та взаємозалежності між компонентами середовища і результатами діяльності людини. Екологічна геоморфологія використовує методи геоморфології й екології, має цілком самостійний предмет дослідження, тому її можна поставити в один ряд з іншими геоморфологічними напрямами (рис. 2.5.2).

image
Рис. 2.5.2. Місце екологічної геоморфології у системі наук з погляду самостійності методів досліджень

Головні методи досліджень в екологічній геоморфології такі:

  • діагностичні;
  • моніторингу;
  • експертизи;
  • оціночні;
  • розрахункові;
  • моделювання;
  • прогнозування;
  • картографічні.
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом