Моніторинг розвитку сучасних морфодинамічних процесів

У доповіді на Стокгольмській конференції ООН (1972) Р. Менн вперше використав термін “моніторинг”. Моніторингом навколишнього середовища він запропонував називати систему повторних спостережень за одним чи кількома елементами навколишнього природного середовища у просторі і часі з наперед визначеною метою, за відповідно складеною програмою [29]. Ю. Ізраель наголошував не тільки на спостереженні, а й на прогнозуванні. Моніторингом навколишнього середовища він називав систему спостережень, оцінювання та прогнозування антропогенних змін стану навколишнього природного середовища [26].

Види моніторингу:

• за негативними чинниками: радіаційний, хімічний, біологічний, сейсмічний;
• за об’єктами спостережень: якості повітря, стану ґрунтів, стану вод суші, прибережних вод, радіаційного випромінювання, біорізноманіття, а також розвитку негативних рельєфотвірних процесів;
• стосовно навколишнього середовища: впливу на довкілля, стану довкілля;
• за місцем базування: наземний, аерокосмічний (дистанційний);
• за охопленням території: глобальний, національний, регіональний, локальний [13, 24].

В Україні існує державна система моніторингу довкілля, в якій функції, задачі спостережень та інформаційного забезпечення виконують вісім суб’єктів системи моніторингу: Мінприроди, МНС (Державна гідрометеорологічна служба), МОЗ (Санітарно-епідемологічна служба), Мінагрополітики, Мінжитлокомунгосп, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держкомзем. Кожний із суб`єктів державного моніторингу спостерігає за тими об’єктами довкілля, які визначені Положенням про державну систему моніторингу довкілля та порядками і положеннями про державний моніторинг окремих складових довкілля.

Головні методи моніторингу: стаціонарні спостереження на постах Гідрометслужби і сейсмостанціях, методи відбору проб і лабораторно-хімічний аналіз, польовий експедиційний. Польовий експедиційний метод детально описує деградаційні процеси геоморфосфери (ерозія, дефляція, зсувні та селеві явища тощо) безпосередньо на площах проявів процесів. Метод відбору проб використовують для подальшого аналізу у лабораторних умовах забруднень водойм, ґрунтів, повітря. На постах Гідрометслужби спостерігають за метеорологічними чинниками розвитку процесів (рис. 2.5.3). На сейсмостанціях вимірюють параметри сейсмічних сигналів і попереджують про землетруси. Застосовують також статистичні, картографічні методи і дистанційного зондування.

Рис. 2.5.3. Розташування пунктів спостереження за станом довкілля згідно з Програмою моніторингу навколишнього природного середовища у Львівській обл. на 2007 р. [23]

Базові масштаби для моніторингу сучасних морфодинамічних процесів для охоплення території рівномірною і рівноточною мережею спостережень такі:

1. державний рівень досліджень – масштаби 1:1 000 000 – 1:500 000;
2. регіональний рівень – 1:500 000 – 1:200 000;
3. обласний рівень – 1:200 000 – 1:100 000;
4. районний рівень – 1:50 000 – 1:25 000;
5. рівень полігону – 1:10 000 – 1:5 000;
6. рівень об’єкта – 1:2 000 – 1:500 [39].

Головні напрями еколого-геоморфологічного моніторингу – контроль і спостереження, поперше, за проявами найбільш виражених природних морфодинамічних процесів: ерозійних, карстових, зсувних тощо; по-друге, за проявами природно-антропогенних морфодинамічних процесів на сільськогосподарських і лісогосподарських землях; по-третє, за динамікою антропогенних і природно-антропогенних процесів на територіях, порушених гірничими розробками, промисловими та селитебними землями.

Етапи моніторингу сучасних морфодинамічних процесів:

1. інвентаризація проявів процесів;
2. характеристика кількісних і якісних їхніх показників;
3. виявлення просторової динаміки процесів за різночасовими аерофото-, космоматеріалами та картами;
4. з’ясування характеру та ступеня негативного впливу на господарські об’єкти, життя людей;
5. розробка пропозицій з локалізації негативного впливу.

Еколого-геоморфологічний моніторинг має влитися в єдину систему моніторингу довкілля України.