Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Розміщення населення світу. Статево-вікова структура. Урбанізація

Розміщення населення світу

3 попередніх курсів географії пригадайте, що називається густотою населення та які причини впливають на розміщення населення.

Населення земної кулі розміщується дуже нерівномірно — на 8% території сконцентровано 75% населення Землі. Приблизно 15% суходолу до цього часу не заселено: Антарктида, острови Північного Льодовитого океану, високогір'я тощо. Таке нерівномірне розміщення населення викликане багатьма причинами: природними, історичними, демографічними, соціально-економічними, що тісно пов'язані одна з одною.

Але на сучасному етапі розвитку людства розміщення населення все більше залежить від розміщення виробництва, рівня технічної оснащеності та продуктивності праці, створення комфортних умов життя тощо.

Наприкінці XX ст. середня густота населення світу становила близько 40 осіб/км кв. Але відмінності між окремими країнами надзвичайно великі. Наприклад, в Ісландії вона становить усього 2,6 осіб/км кв., у Великобританії — 239 осіб/км кв. Ще більші відмінності спостерігаються в межах деяких країн. На рівнинній частині Китаю густота населення більше 600 осіб/км кв., а у східних районах країни на 1 км кв. припадає менше 1 особи.

У світі виділяється 5 головних ареалів високої густоти населення (див. рис. 6).

  1. Південно-Східна та Східна Азія. Цей ареал охоплює півострів Індокитай, острів Яву, східну частину Китаю, півострів Корея та Японію. У цьому регіоні середня густота населення перевищує 100 осіб/км кв. Однак показники густоти населення в межах цього ареалу неоднакові. Так, у долині Янцзи та на півдні півострова Корея густота населення становить 400 осіб/км кв., а на острові — Ява досягає 2000-3000 осіб/км кв. Це своєрідний рекорд серед районів із сільським населенням.
  2. Півострів Індостан у Південній Азії та долини Гангу та Брахмапутри, де густота населення сягає 300-800 осіб/км кв.
  3. Західна Європа. Найбільша густота населення спостерігається на півдні Великобританії, у Франції, Німеччині, Бельгії та Нідерландах (понад 100 осіб/км кв.). У промислово розвинутих районах Німеччини (Рур) та Великобританії (Мідленд) густота населення перевищує 1000 осіб/км кв..
  4. Північний схід США та південний схід Канади вздовж американсько-канадського кордону та на узбережжі Великих озер.
  5. Дельта Нілу, де середня густота населення перевищує 1000 осіб/км кв.. У цих ареалах високої густоти населення проживає 2/3 людства.
Густота населення світу
Рис. 6. Густота населення світу

Міське і сільське населення. Урбанізація

Розселення населення — розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді міських і сільських поселень. У наші дні розселення людей все більше визначається географією міст. Однак єдиного для всіх країн поняття «місто» не існує. У Данії та Швеції до міст відносять поселення з числом жителів понад 250, у Малайзії — понад 1 тис, у ФРН і Франції — понад 2,5 тис, у Непалі та Індії — понад 5 тис, в Україні — 10 тис, у США — понад 2,5 тис, у Японії — понад 50 тис. осіб.

На початку XIX ст. у містах проживало всього 3% населення світу, а на початку XX ст. — 13%. У 1995 р. міське населення становило 2600 млн. осіб, тобто в містах проживало близько 45% населення земної кулі. У 2000 р. міське населення становило 49%. В Австралії, Північній та Південній Америці, Європі переважає міське населення (див. табл. 4).

Табл. 4. Динаміка росту міського населення світу (* — прогноз)
Рікмлн. осіб%
1950 720 29
1970 1352 37
1995 2600 45
2000 3006 49
2025* 6000 71

До них наближається Латинська Америка. У найбільших за чисельністю населення країнах світу — Китаї та Індії, а також у значній частині країн, що розвиваються, частка міського населення становить 15-25%, незважаючи на його швидкий приріст.

Сільське населення має дві основні форми розселення, а саме групове (села поширені в Європі, Китаї, Японії та країнах, що розвиваються) та розсіяне (ферми найбільш характерні для США, Канади, Австралії). У регіонах кочового скотарства постійні поселення взагалі відсутні (Північна Африка, Південно-Західна Азія).

З курсу географії 9 класу пригадайте, які функції виконують міста. Що таке агломерація?

Урбанізацією (від латинського — місто) називається процес зростання кількості міст і міського населення, підвищення ролі міст у житті суспільства і поширення міського способу життя.

Сучасному етапу урбанізації притаманні три характерні риси:

  1. швидкі темпи розвитку;
  2. подальша концентрація населення у великих містах (більше 100 тис. осіб). Серед великих міст особливо виділяються міста-мільйонери, кількість яких швидко зростає (див. рис. 7 та табл. 5).
  3. відбувається перехід від окремих міст до міських агломерацій. У 2000 р. найбільшими агломераціями стали Мехіко (24,4 млн. осіб), Сан-Паулу (23,6 млн. осіб), Токіо-Йокогама (21,3 млн. осіб), Нью-Йорк (16,1 млн. осіб), Колката (15,9 млн. осіб).
Табл. 5. Динаміка росту кількості міст-мільйонерів у XX ст.
Рік 1900 1960 1980 2000
Кількість міст-мільйонерів 10 100 200 360

Вищою стадією сучасного процесу урбанізації є утворення мегалополісів, які виникають у результаті злиття сусідніх агломерацій. У кінці XX ст. виділилося шість найбільших мегалополісів:

  • три у США
    • вздовж Атлантичного океану від Бостона до Вашингтона (Бос-Ваш) з населенням близько 50 млн. осіб,
    • на південному узбережжі Великих озер (Приозерний) з населенням 35 млн. осіб,
    • Каліфорнійський (18 млн. осіб)
  • два в Європі 
    • Англійський (об'єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля тощо) і
    • Прирейнський (агломерації Рандстад у Нідерландах та Рейн-Рур, Рейн-Майн у ФРН та ін.);
  • один в Японії — Токайдо (об'єднує агломерації Токіо-Йокогама, Осака — Кобе — Кіото та інші).
Міста світу з населенням понад 3 млн. осіб
Рис. 7. Міста світу з населенням понад 3 млн. осіб

Значні відмінності існують між країнами за рівнем і темпами урбанізації (див. табл. 6). Найвищого рівня урбанізації досягнуто в розвинутих країнах. У більшості країн Азії та Африки рівень урбанізації порівняно низький, але чисельність міського населення зростає швидкими темпами, що пов'язано з міграцією в міста сільського населення. Це явище називають «міським вибухом». Часто цей процес називають «хибною», або «несправжньою», урбанізацією, тому що різке збільшення міського населення не супроводжується поширенням міського способу життя (див. табл. 3 у додатку).

Табл. 6. Динаміка росту міського населення у країнах різних типів
 195019701995
млн. осіб%млн. осіб%млн. осіб%
Розвинуті країни 437 53 703 67 910 74
Країни, що розвиваються 283 17 649 24 1690 38

Процес урбанізації викликає погіршення екологічної ситуації у великих містах: забруднення повітря, високий рівень пилу, відсутність достатньої кількості зелені, питної води тощо. Тому останнім часом виникло явище субурбанізації (переїзду частини жителів у приміські зони).

Статево-вікова структура населення

На вікову структуру населення найбільший вплив має тип відтворення населення. У країнах першого типу відтворення населення частка дітей (0 -14 років) в усьому населенні становить 22%, людей працездатного віку (15-64 років) — 62-64% та людей похилого віку (старші 65 років) — 15-17%. У країнах другого типу відтворення населення ці показники відповідно становлять 43%, 51-57%, 3-6% (див. рис. 8). Крім того, на віковий склад населення також впливають міграції та війни.

Статево-вікові піраміди країн першого і другого типів відтворення населення
Рис. 8. Статево-вікові піраміди країн першого (ліворуч) і другого (праворуч) типів відтворення населення

У світі загалом хлопчиків народжується дещо більше, ніж дівчаток. З віком їхнє співвідношення вирівнюється. У старших вікових групах стає помітним переважання жінок. В усіх країнах світу тривалість життя жінок вища, ніж чоловіків. Наприкінці XX ст. у 15 економічно розвинутих країнах світу середня тривалість життя жінок досягла 80-ти років і більше, а середня тривалість життя чоловіків — на 5-8 років менша.

Мінімальне переважання чоловіків у світі (50,3%) пояснюється тим, що у віковій структурі населення Китаю, Південної Азії та Океанії переважає молодь. Зі зростанням середньої тривалості життя в країнах, що розвиваються, перевага чоловічого населення зменшується.

На сьогодні найвищою середня тривалість життя чоловіків і жінок є в Японії (77 і 83 роки відповідно), найнижчою — у Замбії (37 років).