Класифікації карсту. Зональні типи карсту і форми карстового рельєфу

За материнськими породами

Розрізняють карст:

• сульфатний – у гіпсах та ангідритах;
• карбонатний – у вапняках, мергелях, мармурах, доломітах, крейді;
• галогенний – у кам’яних і калійних солях.

Найменшу розчинність мають вапняки (1 г кальциту розчиняється в 10 000 см³ води за температури 15°) і найбільшу – кам’яна сіль (1 г галіту розчиняється в 3 см3 води за 15°). За іншими даними, розчинність кальциту (породотвірного мінералу карбонатних порід) приблизно становить одну частину на 30 000 частин води, гіпсу – одна частина на 480 частин води, кам’яної солі одна частина на три частини води [47].

За покритістю

Виділяють карст (за М.А. Гвоздецьким, 1972):

• голий, відкритий або середземноморський – породи, які карстуються, залягають безпосередньо на денній поверхні (рис. 3.5.1);
• покритий або середньоєвропейський – породи, які карстуються, покриті різними типами четвертинних відкладів або ґрунтами;
• задернований – породи, які карстуються, залягають на поверхні, проте не оголені, а вкриті рослинністю;
• похований або викопний – карст давніх геологічних епох, наприклад, мезозою, палеозою, який залягає під товщею молодших порід (похований) або відкопаний екзогенними процесами на денну поверхню (викопний);
• броньований – розчинні породи розташовані під скальними та напівскальними нерозчинними породами [11].

Рис. 3.5.1. Голий карст і його форми – карри в Dent de Crolles, Франція

Карстові форми

Карстові форми бувають двох головних типів:

• поверхневі
  • карри – борозни на поверхні розчинних порід, величиною від кількох см до 1-2 м,
  • понори  – канали у днищі лійок чи сліпих долин, якими поверхневі води переходять у підземні,
  • блюдця,
  • лійки,
  • ванни (у днищах рік),
  • западини,
  • колодязі,
  • провали,
  • сліпі карстові яри,
  • сліпі долини,
  • польї – великі до 10 км западини, які утворилися внаслідок розвитку та з’єднання карстових долин.
  • Іноді трапляються карстові мости, арки, які виникають у разі обвалення стелі печерних тунелів, ніш.
  • У тропіках поширені карстові останці;
• підземні
  • щілини,
  • канали,
  • печери,
  • шахти,
  • ходи,
  • галереї,
  • прірви.

За гіпсометричним положенням

За гіпсометричним положенням виділяють:

• низовинний карст (до 200 м над рівнем моря);
• височинний і плоскогірний карст (200–500 м і вище).

М.А. Гвоздецький відокремлював рівнинний і гірський карст [12].

За місцерозташуванням

1. карст на вододільному плато (рис. 3.5.2);
2. карст на привододільних схилах;
3. долинний карст:
   1. карст на терасах;
   2. карст на схилах;
   3. карст у днищах долин (рис. 3.5.3).

Рис. 3.5.2. Карстова лійка на вододільному плато Прут-Дністерського межиріччя

Рис. 3.5.3. Карст у днищах рік (Плітвицькі озера, Словенія)

Зональні типи карсту

• арктичний і субарктичний;
• карст багаторічної мерзлоти;
• карст помірного клімату;
• середземноморський;
• пустельний (аридний);
• тропічний (рис. 3.5.4).

Рис. 3.5.4. Тропічний карст у вигляді останців (Індонезія)

У тропіках за морфологією додатних форм рельєфу та стадіями їхнього розвитку І.С. Щукін виділяв карст: куполоподібний, баштовий, конічний та улоговинний [58].