Еолові дефляційні форми рельєфу

До цього виду рельєфу належать різної величини округлоподібні замкнуті зниження –

• глибиною десятки і сотні метрів котловини видування (рис. 3.6.1, а),
• меншої глибини западини, ями,
• а також видовжені зниження – борозни (ярданги) (рис. 3.6.1, б), рови.

а

б
Рис. 3.6.1. Прояви вітрової ерозії: 
а) котловини видування та стадії формування (1-4);
б) ярданги в пустелі Гобі

За Б.А. Федоровичем, дефляційні форми поділяють на площинні та локальні [15]. Площинні розвинуті на значній площі деякої засушливої області, локальні – окремі форми в її межах.

Прикладом площинної вітрової ерозії є пилові бурі, які в освоєних регіонах підіймають у повітря тисячі тон верхнього родючого орного шару ґрунту, оголюючи нижні шари. У США в засушливому 1934 р. на території Великих рівнин тільки за один день було знесено близько 300 млн т ґрунту. На півдні України (від Приазов’я до лінії Вінниця-Конотоп) у 1926 р. пилова буря знесла верхній шар ґрунту на 30% площі; у 1960 р. у цьому регіоні були знищені посіви на площі близько 4 млн га, знесений шар ґрунту 34 см завтовшки. Потужні вітри переносять тверді частинки на значні відстані. Знесений у 1926 р. пил з полів України був помічений у Прибалтиці [18].

На значних площах розвинені форми чергування ерозії-акумуляції – коміркові та лункові піски [20]. Для них характерне поєднання котловин видування та насипів-перегородок між ними. У коміркових пісках котловини округлоподібні, в лункових – місяцевидні. Коміркові піски розвиваються в районах з перемінними вітрами, лункові – з однонаправленими.

Прикладом локальних форм вітрової ерозії є западини, ями, рови, ярданги. Видовжені форми видування розвиваються вздовж смугастого розташування пухких і зцементованих порід, тріщин гірських порід, а також вздовж лінійних антропогенних форм, таких як дороги. У лесових відкладах трапляються дефляційні рови. Ділянки видування розвинені вздовж сухих річкових долин (ваді) у пустелях.

Дефляційні процеси сприяють розвитку солончаків у засушливих областях. Їхнє формування пов’язане з підйомом солоних ґрунтових вод до поверхні під дією інтенсивного випаровування [13]. В Україні солончаки приурочені до піщаних берегів і дельт рік на Причорноморській низовині та мілководних затоках Сивашу.

Обриси та величина еолових дефляційних форм залежить від швидкості, повторюваності, напряму і тривалості дії вітрів. Від енергії вітру та величини частинок залежить їхній спосіб перенесення:

1. перекочуванням по землі (частинки діаметром 0,5-1,0 мм);
2. стрибками (0,1-0,5мм);
3. у зваженому вигляді (менше 0,1 мм). Частинки менше 0,05-0,01 мм внаслідок зростання сил зчеплення між ними чинять опір видуванню [2].

Швидкість вітру, потрібна для відриву дрібних частинок від поверхні землі, становить:

• 4,5-6,7 м/с – для піщинок діаметром 0,25 мм;
• 11,4-13,0 м/с – для піщинок розмірами 1,5 мм [12].

За іншими даними, вітер швидкістю 10 м/с переносить частинки діаметром до 1 мм, за швидкості 20 м/с – діаметром 4-5 мм, перекидає уламки у поперечнику 2-З см. Величезну силу, яка переносить уламки, має ураган (від 30 м/с) [5]. Дрібні частинки починають рухатись вже за швидкості вітру 4 м/с, утворюючи піщану поземку [14]. Значне переміщення матеріалу відбувається за швидкості вітру 8 м/с, виникають пилові бурі. Найбільше піску переміщується за швидкості 12-18 м/с. Висота рухомої хмари не перевищує 1-2 м над поверхнею суші. Головна маса піску (понад 80%) переноситься в нижньому 10-20 см приповерхневому шарі [1].

Шкала Бофорта для визначення сили вітру

Під час вивчення еолових дефляційних форм з’ясовують таке:

• площу території, зайнятої формами видування, перевіюваними пісками;
• морфологічні обриси типових та унікальних еолових форм;
• середні і найбільші параметри форм;
• закономірності орієнтування та групування форм;
• наявність у формах видування піщаного матеріалу, його потужність, мінералогічний і гранулометричний склад; обкатаність;
• динаміка площі поширення, параметрів і закономірностей групування форм;
• наявність і величина нееолових форм, їхня геологічна будова;
• наявність і параметри вторинних дефляційних знижень – западин, ям у котловинах видування;
• максимальні, середні швидкості вітру, переважаючі напрями, час і тривалість їхньої дії;
• ємність (кількість піщаних частинок, які можуть рухатися в об’ємі повітря за заданої сили вітру), потужність (реальна кількість рухомих частинок), насиченість вітрового потоку (відношення потужності до ємності). Від насиченості залежить величина дефляції – чим вона менша, тим дефляція більша [2].