Вивчення акумулятивних берегів і форм рельєфу
За способами формування розрізняють береги:
- Створені поздовжнім переміщенням наносів.
- коси (з’єднані одним кінцем з берегом вузькі насипи, які обмежують внутрішню водойму – лагуну),
- пересипи,
- перейми (томболо1),
- берегові вали на поверхні цих форм.
1Томболо – (від італ. tombolo) – насип між островом і берегом; те саме, що перейма.
- Створені поперечним переміщенням наносів внаслідок дії течій і хвиль.
- пляжі,
- бари,
- берегові вали,
- підводні вали,
- акумулятивні тераси,
- акумулятивні острови.
- Створені припливно-відпливними процесами.
- вати,
- марші,
- підводні гряди,
- підводні брижі на поверхні гряд.
- Створені кораловими рифами:
- берегові,
- бар’єрні,
- кільцеві,
- внутрілагунні.
- Створені викопними льодами (термоабразійні береги).
Акумулятивні форми берегової зони досліджують у такій послідовності
- Морфологічна характеристика
- Динамічні та генетичні особливості
- Геологічна будова
Морфологічна характеристика
- обриси в плані, характер з’єднання з корінним берегом;
- орієнтування щодо корінного берега (скошене, симетричне);
- положення – на відкритому березі, в затоках, біля островів чи за островами. Для тих, які в затоках, де саме розташовані – в гирлі, середній частині, у вершині;
- напрям для подовгастих форм, ступінь їхньої вигнутості;
- розміри форм, відношення довжини до ширини, потужність підводного цоколя [12];
- для кіс: розміри кореневої (проксимальної) та дистальної її частини;
- наявність форм мезота мікрорельєфу – брижів, берегових валів, їхні параметри.
Динамічні та генетичні особливості
- мобільність, характер рухливості форм;
- механізм росту внаслідок складної діяльності морських хвиль і течій, припливів і відпливів чи інших процесів1;
- процес надходження матеріалу – донний, поздовжнього переміщення чи змішаного;
- джерела живлення накопичень – абразія берегу, розмив дна, алювіальний, еоловий, органогенний матеріал;
- причини акумуляції. За поперечного переміщення наносів – вироблення профілю рівноваги чи його перебудова, за поздовжнього – заповнення входячого кута, огинання виступу, зовнішнє блокування, падіння енергії хвиль;
- стадія розвитку: зародкові, повного розвитку, відмираючі, реліктові, регенеровані;
- динамічні умови накопичення й утворення акумулятивних форм – роль хвиль, згінно – нагінних течій (на підставі вивчення акумулятивного матеріалу) [3].
1 Приклад опису. Розподіл берегових валів на томболо (переймі) свідчить про те, що в першу стадію утворення акумулятивна форма була косою, яка виросла при обгинанні потоком наносів виступу берега. В абразії корінного берега фронт кореневої частини акумулятивної форми відступив, а змитий хвилями матеріал пішов на подовження коси; в процесі подовження змінювався напрям її зростання. Входячи в поле блокування островом, дистальний кінець коси набував вигин у бік острова і, нарешті, приєднався до нього, утворивши просте томболо [7].
Виконавши дослідження, складають геоморфологічні карти берегів. На них відзначають умовними позначками: кліфи різних типів, берегові обриви неабразійного походження; відмерлі кліфи; абразійні останці, акумулятивні форми; пляжі; “не пропуски” – місця, де підніжжя берегових урвищ йде безпосередньо у воду; лагуни; підводні абразійні тераси (бенчі); підводні акумулятивні тераси; брівки, поверхні й абразійні лінії наявних давніх піднятих терас, а також інші форми. В цілому, акумулятивні форми, створені поперечним чи повздовжнім переміщенням наносів, мають характерні обриси, розміщення в плані, тому не потребують розробки свого умовного знака. На карту також особливими стрілками наносять напрями руху потоків наносів і рівнодіючі хвильового режиму для різних ділянок.
Виконують профілювання морських акумулятивних форм. Побудова поперечних профілів декількох генерацій берегових валів допомагає ідентифікувати тектонічні рухи узбережжя. Якщо висота берегових валів зменшується від берега в бік суші, то це може свідчити про відносне опускання прибережного суходолу (підняття морського дна) і на посилення хвильових процесів, які впливають на висоту валів. Збільшення висоти валів у бік суші, навпаки, свідчить про підняття узбережжя (опускання дна) або послаблення хвильових процесів.
Геологічна будова
- речовинний і мінеральний склад. Характеризують склад піску і визначають відносну кількість різних компонентів (кварц, польові шпати, чорні та кольорові мінерали, уламки порід із зазначенням їхніх типів). На ділянках берега збирають колекцію зразків всіх петрографічних типів порід, які трапляються (зазвичай не більше 100) і, користуючись нею, визначають назву порід на місці. Обчислюють відсотки складу різних типів порід для значних ділянок берега, які допомагають виявити джерела і шляхи переміщення більших наносів [18];
- наявність біогенних уламків. Накопичення цілих черепашок відмерлих молюсків називають ракушею, а битих черепашок – детритом. Їхнє поширення дає змогу визначити глибину проникнення хвиль на дно. Наприклад, у західному Криму на пляжі можна знайти раковини устриць. Це свідчить про те, що матеріал викидають хвилі з глибини близько 20 м. З’ясовують також, чи не трапляються в наносах викопні форми біогенного матеріалу, які потрапляють з давніх терас або дна, де тепер можуть розмиватися;
- гранулометричний склад. Прибережні відклади представлені валунами, галечниками, гравієм, піском. Піски часто субареальні (річкові) – добре сортовані, немає пилуватих частинок, завдяки тривалому перевідкладанню. За даними механічного складу обчислюють коефіцієнти сортування наносу і симетрії, розподіл за фракціями, а також середню крупність наносів у пробі;
- форма й обкатаність матеріалу, характер поверхні великих частинок. Характерна висока обкатаність гальки, гравію і великих піщаних зерен, сплющеність форми, слабка дисиметрія, їхня поверхня згладжена, блискуча. Що дрібніші частинки, то обкатаність менша. Плоскі поверхні гальок спрямовані в сторону моря, а їхні довгі осі видовжені вздовж берегової лінії. Зіставлення цих ознак уламків за багатьма пробами, зібраними вздовж відомого відрізка берега, визначає напрям їхнього переміщення;
- шаруватість порід. Переважає полога перехресна шаруватість, зумовлена переміщенням берегових валів вздовж пологої поверхні пляжу. У середній частині прибійної зони концентруються частинки середньої величини, а більші утворюють дві смуги – у верхній і нижній частині зони. Найдрібніші частинки в підвішеному стані переносяться через вершину берегового валу. Кожній фазі гідродинамічного режиму відповідає своя крупність частинок за всіма цими елементами. Отож, відклади пляжу завжди мають складну шаруватість. Середню пробу, що відповідає одному з моментів режиму, беруть з тонкого поверхневого шару і, крім того, вибирають місце, де крупність матеріалу середня порівняно з іншими зонами. Додатково до цієї основної проби збирають не наявні в ній компоненти зі зон концентрації найбільшого та найдрібнішого матеріалу [7];
- шляхи переміщення наносів у минулому і зараз. Потоки наносів утворюються біля берегів, підводний профіль яких або близький до стану рівноваги, або лежить вище за нього. В іншому випадку, більша частина наносів належить до основи підводного схилу, а підніжжя берегових урвищ буває оголене. Алювій, підвищуючи потужність потоку, знижує темп абразії на суміжних з рухом наносів ділянках. Показником напряму руху потоку є відхилення річкових гирл, асиметрія мезоформ обрисів берега, напрям росту кіс, збільшення ширини пляжів.
За результатами досліджень складають геологічні карти узбереж (рис. 3.8.2), розрізи (рис. 3.8.3), кумулятивні криві. На підставі геологічних даних можна з’ясувати розвиток сучасних морфодинамічних процесів у різних типах порід на різних ділянках берега, вибірковий вплив на них хвильової діяльності моря, спрогнозувати подальший розвиток берега у зв’язку з активністю процесів, які по-різному виявляються у літологічних горизонтах порід.
