Картографування та аналіз рельєфу

У камеральних умовах найпоширенішими є картографічні методи досліджень. На підставі польової геоморфологічної карти створюють її різновиди: загальну або окрему, синтетичну, аналітичну чи комплексну.

На загальній геоморфологічній карті відображають геоморфологічну тріаду: морфологію (штриховкою або лінійними знаками), генезис (кольором) і вік рельєфу (індексами). Головною стає генетична класифікація рельєфу. Проблему під час картографування становить рельєф складного генезису, на утворення якого вплинули різні чинники. Загальним правилом тут є те, що відображають ту генетичну категорію, яка відповідає провідному чиннику, який зумовив утворення рельєфу, продовжує його формувати й обумовлює розвиток. Такими факторами є екзогенні процеси, тектонічні рухи та вулканізм.

На окремій геоморфологічній карті відтворюють форми й елементи окремого генетичного типу рельєфу – ерозійного, льодовикового, вулканічного тощо, або зображають окремі характеристики рельєфу. Для картографування форм й елементів рельєфу використовують загальноприйняті умовні знаки [2] або створюють власні, як доповнення до загальноприйнятих. Карти окремих характеристик рельєфу – це морфометричні (густоти горизонтального та глибини вертикального розчленування, крутості земної поверхні), а також морфоструктурні, морфодинамічні карти. Способи їх побудови детально описані у методичних і навчальних посібниках [1, 4, 6].

На синтетичних геоморфологічних картах відображають сучасний рельєф у поєднанні з окремими чинниками його формування, наприклад, тектонічними рухами, геологічними структурами та ін. Використовують різні способи зображення – якісного фону, ізоліній, лінійних чи точкових знаків. Проте під час картографування важливо виділити геоморфологічні елементи одним типом знаків, а геологічні – іншим.

На аналітичних геоморфологічних картах показують генетично однорідні елементи рельєфу, класифіковані за їхньою морфологією чи віком. Наприклад, якісним фоном виділяють голоценові, плейстоценові та пліоценові поверхні флювіального рельєфу або круті, спадисті, пологі і рівні поверхні ерозійно-денудаційного рельєфу; лінійними умовними знаками зображають мікрорельєф чи елементи рельєфу.

Комплексні карти передають характеристики різних об’єктів, яким властива генетична, вікова чи інша обумовленість або взаємопов’язаність окремих показників. Залежно від ступеня узагальнення показників, наявних у комплексі, розрізняють комплексні синтетичні, комплексні аналітичні та комплексні аналітично-синтетичні карти [5].

За принципом створення карти поділяють на регіональні та типологічні. Карти, побудовані на основі регіоналізації, відображають границі регіонів, які відрізняються між собою за характером рельєфу. Їх ще називають картами районування території. У цьому випадку використовують таксономічні одиниці: підрайон – район – підобласть – область – країна.

В основу карт, побудованих за типологічним принципом, покладено поділ території за повторюваністю об’єктів чи явищ. Застосовують такі таксономічні одиниці: підтип – тип (або підвид – вид) – підклас – клас. Карти можуть складатися з морфологічних, морфогенетичних, структурно-геоморфологічних чи морфодинамічних типів рельєфу.

Основою побудови зазначених геоморфологічних карт є топографічна карта. На ній, залежно від масштабу, детально відображена морфологія рельєфу у вигляді горизонталей і лінійних умовних знаків. Межі геоморфологічних виділів проводять по горизонталях, тальвегах, вододілах, тилових швах долин, брівках, перегинах, які знаходять за їхнім зображенням на топокарті або визначають аналітично (тальвеги, вододіли).

За топографічними картами дають характеристику рельєфу візуально-описовими та картометричними методами. Візуально-описовий картографічний метод дослідження рельєфу ґрунтується на розумінні карти як знаково-образної моделі місцевості. Карта наочно передає місцеположення й особливості поширення форм рельєфу, їхнє співвідношення та зовнішній вигляд. Тому за картами дають характеристику їхньої морфології, закономірностей просторового розміщення форм та елементів, переходів між ними чи місць різкої зміни. Зазначають місцеположення розсипних родовищ корисних копалин, скупчення яких пов’язане з морфологією рельєфу. Дають оцінку поширення певних морфодинамічних процесів і складають прогнози їхнього розвитку. Також описують взаємозв’язки між рельєфом і рослинністю, гідрографією, поселенським освоєнням. Візуально-описовий картографічний метод дослідження рельєфу передбачає здебільшого якісну його характеристику й охоплює елементи окомірної оцінки величин та їхніх співвідношень. Він побудований на вмінні дослідника читати карту і розуміти суть аналізованих явищ. Результат візуального аналізу полягає в словесному описі об’єктів та явищ, які вивчають. У цьому випадку потрібні логічність і послідовність викладення матеріалу, відбір і систематизація фактів, їхній аналіз, узагальнення й обґрунтування висновків [3].

Топографічні карти стають ключем отримання різних метричних характеристик. У широкому розумінні під картометричними методами розуміють оцінку точності вимірювань за картами, раціональних прийомів і техніки вимірювань, обґрунтування вибору карт тощо. Геоморфологія, як і інші географічні науки, потребує отримання з карт різних абсолютних і відносних просторових показників. Ними є, наприклад, довжини або площі форм чи елементів рельєфу, абсолютні та відносні висоти їхнього розташування, крутість поверхні, звивистість контурів, площа поширення, щільність форм та ін. Обчислення параметрів рельєфу на основі топокарт називають геоморфологічним картометричним методом.

Картометричні геоморфологічні методи передбачають кількісну характеристику рельєфу і морфодинамічних процесів. На їхній підставі виконують карти горизонтального та вертикального розчленування рельєфу, ухилів і крутості земної поверхні, експозиції схилів, кривизни контурів, базисних і вершинних поверхонь, локального розмиву, сусідства, щільності та інтенсивності проявів сучасних екзогенних процесів. Картометричні методи досліджень застосовують до окремого об’єкта досліджень (наприклад, гірського хребта) і до групи об’єктів (наприклад, долинної мережі). Вони можуть бути застосовані до локальної території, величиною 1 км², і до великого регіону чи континенту.

Запитання для самоперевірки знань

1. Які характеристики рельєфу відображають на загальних та окремих геоморфологічних картах?
2. В чому полягає різниця між синтетичними, аналітичними та комплексними геоморфологічними картами?
3. Які таксономічні одиниці лежать в основі карт районування і типологічних?
4. Які характеристики рельєфу з’ясовують картографічними методами?

Бібліографія

1. Байрак Г.Р. Практикум з курсу “Геоморфологія”: навч.-метод. посібник / Г.Р. Байрак, Р.М. Гнатюк, П.М. Горішний, Я.Б. Хомин – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2015. – 95 с.
2. Башенина Н.В. Геоморфологическое картографирование в съемочных масштабах / Н.В. Башенина. – Москва: Изд-во Москов. ун-та, 1975. – 264 с.
3. Геоморфологическое картирование / Н.В. Башенина, М.В. Пиотровский, Ю.Г. Симонов и др.; под ред. Н.В. Башениной. – Москва: Высш. школа, 1977. – 361 с.
4. Кравчук Я. С. Геоморфологічне картографування: навч. посібн. / Я.С. Кравчук. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 176 с.
5. Кравчук Я.С. Інженерно-геоморфологічне картографування / Я.С. Кравчук. – Львів: Світ, 1991. – 142 с.
6. Спиридонов А.И. Геоморфологическое картографирование / А.И. Спиридонов. – Москва: Недра, 1985. – 183 с.