Рельєф Африки

Рельєф Африки визначається його геолого-тектонічною будовою. На більшій частині північно-західної Африки, в основі якої лежить Сахаро-Аравійська плита, всі типи рельєфу розміщені на значно нижчих гіпсометричних рівнях, ніж на південному сході – значні висоти якого зумовлені виходами на денну поверхню кристалічного фундаменту.

Платформенна основа Африки спричиняє відносну одноманітність типів морфоструктурного рельєфу материка – переважають плоскогір’я і рівнини на цокольній (кристалічній) основі та плато і рівнини на покривних відкладах. У рівнях сучасного рельєфу материка найбільше проявляються рівні поверхні Африканського пенеплену, створеного денудаційно-акумулятивним циклом з кінця крейди до олігоцену. Незначну хвилястість його поверхні визначили ерозійні процеси кінця неогену. При формуванні Африканського пенеплену був зруйнований попередній, вищий рівень гондванської поверхні, від якої залишилися тільки окремі фрагменти в найбільш піднятих масивах. З кінця пліоцену, внаслідок піднять крайових зон материка, активізувався новий ерозійний цикл, який проявляється в крутих річкових профілях. Оскільки денудація охоплює тільки зони піднять, то очевидно, що кожному денудаційному циклу (Гондванському, Африканському) на материку відповідало осадонакопичення на нижчих гіпсометричних рівнях, тобто для материка характерне чергування рівнин різних типів при переході від антекліз до синекліз платформи.

Цокольні плоскогір’я та рівнини мають найбільші площі в Гондванському регіоні, де займають висоти понад 1 000 м у Східній Африці та вздовж крайових піднять Південної Африки. Нижчі цокольні рівнини оконтурюють улоговину Конго та простягаються вздовж узбережжя Гвінейської затоки. У вигині Нігеру і на цокольній рівнині Кордофан вони не піднімаються вище 1 000 м, і тільки в Дарфурі знову займають припідняту область. У північній частині материка цокольні рівнини приурочені до невисокого підняття Адрар у зонах виходу на поверхню Регібатського щита, оточують з півдня масив Ахаґґар і підходять із заходу до хребта Етбай.

Цокольні брилові (блокові) гори, до яких належать масиви Ахаґґар, Тибесті та хребет Етбай, сформувалися внаслідок піднять брил фундаменту по лініях розколів. У Східній Африці брилові, складчасто-брилові та склепінчасто-брилові гори оконтурюють улоговини грабенів у зонах рифтогенної активізації.

Поєднуючись зі структурно-денудаційними хребтами і кряжами відпрепарованої давньої платформенної основи, блокові гори формують Леоно-Ліберійський гірський масив, хребет Того, хребти в нижній течії Конго, гори Дамара в хребтах західного оконтурення улоговини Калахарі.

Вулканічні форми рельєфу – лавові плато і вулканічні конуси пов’язані з розломами та виливами базальтів по тріщинах. Вони увінчують вершини Ахаґґару і Тібесті, єв Лівії, горах Адамова ів Дарфурі, але найбільше їх на східній окраїні материка. Лавові плато перекривають 2/3 Ефіопського плоскогір’я та простягаються вздовж країв Кенійського (Центрального) грабена. Вулканічні вершини Східної Африки (Кіліманджаро, 5 895 м, Кенія, 5 199 м та ін.) – це найвищі гори Африки. На півдні материка лави сформували плато Лесото – найвищу область столово-ступінчастих Драконових гір.

Денудаційні рівнини і плато з висотами до 500 м – це характерні типи рельєфу північної частини материка з широким поширенням осадового чохла (Сахаро-Аравійська плита). Вони зрізають палеозойські та мезозойські світи осадів, які залягають переважно моноклінально. При незначних кутах нахилу пластів формуються структурні уступи, широко поширені на заході Сахари та Судану. При крутому куті залягання осадових порід на схилах цокольних плоскогір’їв і гір, уступи цих пластів формують високі куестові пасма (куести «тасіли»), що оточують масиви Ахаґґар і Тібесті. Денудаційні плато та рівнини розвинуті також на осадових верхньопротерозойських і нижньопалеозойських відкладах схилів улоговини Конго, півострова Сомалі, облямовують з півдня улоговину Калахарі.

У прогинах платформи внаслідок накопичення еолових (улоговина Калахарі) та озерно-алювіальних (улоговини Конго, Білого Нілу) відкладів сформувалися акумулятивні рівнини. Морські узбережжя зазвичай оконтурені вузькими акумулятивними низовинами морського й алювіально-морського походження. Акумулятивні рівнини днищ грабенів (Східно-Африканські розломи) характеризуються лінійним простяганням і складені давніми лавами або озерно-алювіальними відкладами.

Складчасті області з відповідними типами середньовисокого гірського рельєфу складчасто-брилових і складчастих гір репрезентовані в Африці тільки на півдні в палеозойських Капських горах і на північному заході в герцинсько-альпійському Атласі. Вони включають міжгірні улоговини, рівнини і плато.

Структурний рельєф материка трансформується різними екзогенними процесами. Вони залежать від кліматичних умов: у тропічних пустелях переважають фізичне вивітрювання, гравітаційні та еолові процеси, в зонах сезонного зволоження ці процеси чергуються з ерозійними, а для постійно вологого клімату характерне біохімічне вивітрювання, ерозія та соліфлюкція. Водночас велике значення для збереження і консервації рельєфу мають давні латеритні кори, що значно утруднюють розчленування Африканського пенеплену.