Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Субтропічний пояс Африки. Зона напівпустель і пустель

Зона напівпустель

Зона напівпустель у Північній півкулі Африки змінює середземноморські ландшафти на півдні і на сході. Субтропічні напівпустелі займають міжгірські високі плато Атласу, Сахарський Атлас та східну частину африканського середземномор’я. З наростанням аридності кількість опадів зменшується до 350-200 мм, а на півдні і до 100 мм з середземноморським режимом зволоження. Тривалість посушливого періоду триває близько семи-восьми місяців, з червня по серпень дощі майже не випадають. Оскільки середній річний стік не перевищує 5 мм, поширеними є ваді та шоти. Ґрунти рівнин і плато відносять до типу сіро-коричневих, а на лесоподібних породах вони наближаються до сіроземів.

Для рослинного покриву типовими представниками є алжирська ковила, інакше альфа (Spita tenacissima), на важчих ґрунтах домішуються полини (Artemisia herba-alba, A. campestris), у засолених западинах – лебеда (Atriplex halimus), на дюнах – дрин (Aristida pungens).

У Південній півкулі субтропічні напівпустелі поширені переважно у внутрішніх районах і приурочені до високих плато та плоскогір’їв. У цю частину Африки атмосферні опади приносять південно-східні пасати з Індійського океану. На їхньому шляху піднімається Великий Уступ, що виконує роль дощового бар’єра, тому кількість опадів швидко зменшується у західному напрямку. Розрізняють декілька підтипів південноафриканських напівпустельних ландшафтів.

Континентальні субтропічні напівпустелі займають внутрішні плато (Мале Кару, Верхнє Кару, Велике Кару, південно-західна частина Калахарі) з висотами понад 1000 м між р. Оранжевою та Капськими горами. Для клімату характерні значні сезонні коливання температур (середня температура найтеплішого місяця +27°С, найхолоднішого + 8-13°С). Зимою бувають заморозки і снігопади. Річна кількість опадів змінюється від 150-250 мм – на заході до 500 мм – на сході, коефіцієнт зволоження збільшується у цьому ж напрямку від 0,1-0,2 до 0,2-0,4. Опади випадають влітку, досягаючи максимуму в лютому-березні. Тому місцеві ріки, що належать до внутрішнього басейну, мають періодичний стік. Рослинний покрив розріджений, але багатий за видовим складом. Переважає злаково-чагарниковий покрив «кару». Характерні низькі склерофітні чагарники (Pentrizia, Chrysocona tenuifolia, Rhigosum trichotomum) та розріджені дерноподібні злаки (Aristida obtusa, A. ciliata, Panicum lanipes), трапляються сукуленти (особливо багаточисельними є види Mesembrianthemum), молочаї (Euphorbia). Ѓрунти ясно-бурі.

Приатлантичні субтропічні напівпустелі простягаються неширокою смугою низовини вздовж атлантичного узбережжя (між Капськими горами і р. Оранжевою, а північніше переходять у пустелю Наміб) з прилеглими пониженими ділянками плато Кару. Характеризуються малою кількістю опадів (100-200 мм, а на узбережжі менше 100 мм) зі середземноморським режимом їхнього випадання (з квітня по серпень). Вплив холодної Бенгельської течії спричиняє тумани та високу вологість повітря, що значно знижує випаровування, тому коефіцієнт зволоження коливається в межах 0,10-0,25, тобто є вищим, ніж у зоні пустель. Температурний режим виключно рівний – температури найтеплішого місяця +16-18°С, найхолоднішого – +12-14°С. Рослинний покрив розріджений, але багатий за видовим складом. Основу становлять сукуленти (Mesembrianthemum fimbriatum, opticum, Crassula deltoides).

Гірсько-степові субтропічні напівпустелі поширені на середньогір’ях і високогір’ях сходу (Високий Велд, вулканічні плато Лесото). Через значні висоти літо досить прохолодне, для зими характерні заморозки. Значні добові і сезонні амплітуди температур. Річна кількість опадів становить 600-800 мм при коефіцієнті зволоження 0,6-0,7. Максимум опадів пов’язаний з проходженням південно-східного пасату і припадає на літо – з грудня по березень. Рослинний покрив – це густий і високий злаковий травостан (велд) із темеди та інших злаків (Andropogon, Hyparrhenia) та домішок різнотрав’я. Ґрунти відносять до типу гірсько-степових, переважно це червоноземноподібні ґрунти.

Зона субтропічних пустель

Зона субтропічних пустель простягається вузькою смугою вздовж атлантичного узбережжя Південної Африки майже на 2000 км. Вони займають приморську низовину (пустеля Наміб) та прилеглі до неї круті схили високих цокольних рівнин і плато. На півдні смуга пустель розширюється, захоплюючи вододіли. Південна частина могла б бути віднесена до субтропічних пустель, а північна – до тропічних, але крайня аридність та океанічний вплив згладжують дію термічного чинника, тому межа між ними нечітка і приблизно збігається з Південним тропіком.

Холодна Бенгельська течія зумовлює пониження літніх температур до +16-+19°С та вирівнювання зимових – +12-14°С. Річна кількість опадів у прибережній смузі не перевищує 25-30 мм, але висока вологість повітря (70-80%) і тумани (а вони бувають 200 днів на рік) значно пом’якшують сухість. На західних схилах плоскогір’їв кількість опадів збільшується до 100 мм, та внаслідок збільшення випаровуваності коефіцієнт зволоження у цих районах, як і на узбережжі, не перевищує 0,1. У пустелі немає постійних водотоків. Ґрунтовий покрив розвинутий слабко.

За біокліматичними ознаками розрізняють два варіанти субтропічних пустель: приморський і континентальний. Приморські пустелі – Наміб (її південна частина). Рослинність розвинута на скелястих схилах і репрезентована численними дрібними сукулентами з родів Euphorbia, Pelargonium, Sansevieria, Hoodia. Дюни майже не вкриті рослинним покривом, тільки в нижній частині схилів зростає аристида, ближче до океану – чагарники парнолистника (Zygophyllum starfii, Arthraena leubnitzii). На узбережній рівнині теж є сукуленти (Mesembrianthemum salicornioides, Hydrodea bossiana) і подушкоподібні Aizoon dinteri.

Для плоскогір’їв (Намаквеленд, Карасберг) внутріматерикової пустелі характерна розріджена рослинність, близька до типу кару з дрібними чагарниками (Boscia foetida, B. albifrunca) та злаковим низькотрав’ям (переважно аристіди) і карликовими акаціями (Acacia mellifera ssp.detinens, A. nebrownii).

Запитання для контролю і самоконтролю

  1. Перелічити географічні пояси і природні зони Африки, проаналізувати їхнє просторове поширення.
  2. Назвати чинники формування природно-зональної структури Африки.
  3. Пояснити причини відмінностей поширення природних зон у Північній і Південній півкулі материка.
  4. Охарактеризувати зону вологих екваторіальних лісів.
  5. Охарактеризувати зону саван.
  6. Розкрити причини відмінності рослинного покриву Північноафриканських і Південноафриканських саван.
  7. Проаналізувати чинники, що сприяють поширенню саван у південній Африці південніше тропіка.
  8. Охарактеризувати зону тропічних пустель.
  9. Проаналізувати відмінності зони тропічних пустель Північної та Південної півкуль Африки.
  10. Порівняти природні зони субтропічного географічного поясу південної та північної Африки.
  11. Порівняти природні зони тропічного географічного поясу південної та північної Африки.
  12. Охарактеризувати структуру висотної поясності Ефіопського нагір’я.

Практична робота

Завдання 1. У табличному вигляді охарактеризуйте природні зони, які перетинає лінія фізико-географічного профілю.

Таблиця. Характеристика природних зон
Орографічні елементи та їхня середня висота над рівнем моряГеоморфологічні процесиТипи кліматуРадіаційний балансТипи повітряних мас та їхня сезонністьСередні температури найтеплішого та найхолоднішого місяцівРічна кількість опадів та сезонність їхнього випаданняКоефіцієнт зволоженняДжерела живлення гідрологічної мережіТипи гідрологічного режиму річокТипи ґрунтуТривалість вегетаційного періодуГоловні типи рослинностіПредставники тваринного світуГосподарська освоєність
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Географічний пояс і природна зона

Завдання 2. На контурну карту Африки нанесіть межі географічних поясів і природних зон. Усно з’ясуйте роль у їхньому формуванні сумарної сонячної радіації, радіаційного балансу, загального циркулювання атмосфери, опадів та ін. Відзначте особливості меж кожного поясу.

Завдання 3. На заданому профілі визначте межі географічних поясів і природних зон та підпишіть їх.

Завдання 4. Порівняйте структуру висотних поясів Атлаських гір, Ефіопського нагір’я, вулкана Камерун, нагір’я Тібесті, вулкана Кіліманджаро (результати запишіть у таблицю). Усно поясніть причини відмінностей висотної поясності в різних широтно-зональних умовах.

Таблиця. Характеристика висотних поясів
Назва гірНазва висотного поясуВисота залягання по макросхилах та експозиціяКліматичні характеритики (сума активнихтемператур, кількість опадів, температури найхолоднішого і найтеплішого місяців)ҐрунтиРослинністьСучасні геоморфологічні процеси і характер рельєфу
1 2 3 4 5 6 7

Список рекомендованої літератури

Основна література

  1. Власова Т. В. Физическая география материков и океанов: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Т. В. Власова, М. А. Аршинова, Т. А. Ковалева. – Москва: Academіа, 2005. – 640 с.
  2. Географический атлас для учителей средней школы. – Москва, 1980. – 238 с.
  3. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. – Москва: Сов. энциклопедия, 1988. – 432 с.
  4. Довідковий атлас світу. – Київ: Картографія, 2010. – 328 с.
  5. Исаченко А. Г. Природа мира. Ландшафты / А. Г. Исаченко, А. А Шляпников. – Москва: Мысль, 1989. – С. 276-341.
  6. Лобова Е. В. Природа мира. Почвы / Е. В. Лобова, А. В. Хабаров. – Москва: Мысль, 1983. – С. 149-178.
  7. Панасенко Б. Д. Фізична географія материків: навч. посіб.: в 2 ч. Ч. 2 / Б. Д. Панасенко – Вінниця: ЕкоБізнесЦентр, 1999. – 200 с.
  8. Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли / А. Л. Тахтаджян – Ленинград: Наука. 1978. – 247 с.
  9. Физическая география материков и океанов / [под общ. ред. А. М. Рябчикова]. – Москва: Высш. шк., 1988. – С. 362-425.
  10. Физическая география материков и океанов: в 2 т.: Т. 2 / [Т. И. Кондратьєва, Б. А. Алексеев, Т. А. Ковалева и др.]. – Москва: Academіа, 2014. – 417 с.

Додаткова література

  1. Биологический энциклопедический словарь. – Москва: Сов. энциклопедия, 1989. – 864 с.
  2. Букштынов А. Д. Природа мира. Леса / А. Д. Букштынов, Б. И. Грошев, Г. В. Крылов – Москва: Мысль, 1981. – С. 209-217.
  3. Вальтер Г. Растительность земного шара: пер. с нем.: в 3 т. Т. 1 / Г. Вальтер. – Москва: Прогресс, 1968. – 550 с.
  4. Второв П. П. Биогеография материков / П. П. Второв, Н. Н. Дроздов. – 2 изд. – Москва: Просвещение, 1979. – 208 с.
  5. Географический энциклопедический словарь. – Москва: Сов. энциклопедия, 1983. – 528 с.
  6. Глазовская М. А. Почвы зарубежных стран / М. А. Глазовская. – Москва: Высш. школа, 1983. – 313 с.
  7. Забродская М. П. Факторы пространственной дифференциации материков (на примере Африки): лекции / М. П. Забродская. – Воронеж, 1983. – 52 с.
  8. Зедлаг У. Животный мир Земли: пер. с нем. / У. Зедла. – Москва: Мир, 1975. – 208 с.
  9. Климаты Африки / [под ред. А. Н. Лебедева и О. Г. Сорочан]. – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1967. – 488 с.
  10. Ковалишин Д. І. Практикум з фізичної географії материків і океанів (для студентів географічних спеціальностей вузів) / Д. І. Ковалишин. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. – 88 с.
  11. Притула Т. Ю. Физическая география материков и океанов: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Т. Ю. Притула, В. А. Еремина, А. Н. Спрялин. – Москва: Владос, 2004. – С. 464-568, 608-649.
  12. Розов Н. Н. Почвенный покров мира / Н. Н. Розов, М. Н. Строганова. – Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1979. – 291 с.
  13. Сахара: пер. с англ. / [Клаудсли-Томпсон Дж. Л. и др.]. – Москва: Прогресс, 1990. – 424 с.
  14. Энциклопедический справочник Африка: в 2 т. / [глав. ред. А .А. Громыко]. – Москва: Сов. энциклопедия, 1986–1987. – Т. 1. – 762 с., Т. 2. – 761 с.
  15. Knapp R. Die Vegetation von Africa / R. Knapp. – Jena, 1973. Soil map of the World – V. 6. Africa. – 1977. (FAO – UNESCO).
  16. World survey of climatology . – Climates of Africa, Amst. – 1972. – Vol. 10.
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом