Фізико-географічна країна Атлаські гори

Сучасні природні територіальні комплекси в Африці розпочали своє формування ще наприкінці неогену. Але ландшафтну індивідуальность вони набули переважно в четвертинному періоді після виокремлення структурно-морфологічних областей у результаті прояву молодих тектонічних рухів, встановлення сучасного клімату та географічної зональності. За відмінністю у рельєфі та характері проявів географічної зональності А. М. Рябчиков розділив материк на Низьку та Високу Африку. Кожен з цих регіонів поділений на фізико-географічні країни (основними критеріями для виділення яких є положення в певних кліматичних поясах і морфоструктурні особливості території) та області.

Низька Африка

У низькій Африці переважають значні вирівняні території. Велика площа суходолу, незначні висоти та близькість Євразії створюють умови для прояву широтної зональності, водночас вплив морфоструктурних особливостей рельєфу на формування природних особливостей деяких регіонів є значним.

До низької Африки відносять фізико-географічні країни: Атлаські гори, Сахару, Судано-Гвінейську країну, улоговину Конго та її крайові підняття.

Фізико-географічна країна Атлаські гори

Атлаські гори – це система витягнутих на 2 тис. км майже у широтному напрямку складнорозгалужених середньовисоких хребтів (1200-1500 м). Гори піднімаються на межі Середземномор’я та Сахари, тому мають багато природних особливостей, властивих як середземноморським, так і пустельним тропічним ландшафтам.

Північні хребти Ер-Рір і Тель-Атлас утворені неогеновою складчастістю. У будові решти Атласу беруть участь герцинські структури, роздроблені та підняті палеоген-неогеновими тектонічними рухами. Цими рухами в герцинському тектонічному цоколі були створені геоантиклінальні підняття, розділені ділянками опускання окремих блоків. У рельєфі вони виражені високими міжгірськими плато.

Кліматичні особливості Атлаських гір були охарактеризовані ще А. І. Воєйковим, який виділяв у них два типи клімату: клімат Тель (середземноморський) і клімат плоскогір’їв, характерний для передсахарської напівпустельної області. Середземноморський клімат, поширений на північному узбережжі та прибережних хребтах, характеризується середземноморськими рисами – пануванням у зимовий сезон морського повітря помірних широт, яке формує температурний режим зимових місяців до +10-13°С з короткочасними похолоданнями і випадінням снігу в горах. У літній сезон панує морське тропічне повітря з мінімальною кількістю опадів та температурами +26-28°С. Опади мають зливовий характер, випадають переважно взимку, їхня середня річна кількість становить 800 мм, а на навітряних гірських схилах випадає до 1 800 мм. Клімат внутрішніх районів Атлаських гір характеризується значними сезонними амплітудами температур і сухістю. У зимовий період значно опускаються середні місячні температури (+8-5°С), а в міжгірських улоговинах – нижче 0°, над охолодженими хребтами формується антициклон з континентальним повітрям помірних широт. Кількість опадів зменшується до 400-200 мм при коефіцієнті зволоження 0,25-0,15. Вершини гір покриває сніг. Влітку погода жарка та суха, інколи з Сахари проривається сухий вітер (сіроко), який понижує вологість та підвищує температури до +50°С.

Для рік Атласу характерне дощове живлення, а у внутрішніх районах до нього додається снігове. Великі ріки не пересихають, але витрати різко коливаються по-сезонно з максимумом у зимово-весняний період. На високих плато епізодичний стік спрямований до шотів.

Ландшафти Атласу мають субтропічний характер: в узбережній смузі і на північних схилах гір – середземноморського типу, на внутрішніх плато і південних макросхилах – напівпустельного.

На основі морфоструктурних та ландшафтних особливостей у фізико-географічній країні Атласу виокремлюють п’ять фізикогеографічних областей.

Фізико-географічна область Ер-Рір і Тель-Атлас – це складчасті низькоі середньогірні (г. Тидигін, 2456 м) хребти, що належать до Альпійського складчастого поясу, утворені переважно флішовими товщами верхньокрейдових глин, мергелів і палеогенових пісковиків. Тому в рельєфі переважають м’які форми, нерідко з бедлендами. Гірські масиви відмежовуються від моря низькими узбережними рівнинами, приуроченими до синклінальних прогинів. Узбережні рівнини і нижні частини схилів вкриті ксерофітними чагарниками – маквісом, складеними суничником (Arbutus unedo), ладанником (Cistus salvifolius), деревоподібним вереском (Erica arborea), миртом (Myrtus communis), олеандром (Nerium oleander). Під ними формуються коричневі ґрунти. У горах до 1200-1300 м, залежно від зволоження, поширені ліси з коркового (Quercus suder) та кам’яного (Quercus ilex) дубів. Вище зростають мішані ліси, під якими розвиваються гірсько-лісові бурі ґрунти. На навітряних схилах трапляються реліктові ялицеві ліси (Abies maroccana).

Фізико-географічна область Марокканська Месета приурочена до припіднятої герцинської основи, складеної палеозойськими сланцями, вапняками, пісковиками, з виходами гранітів, та базальтовими покривами. Рельєф має столово-ступінчастий характер з висотами 1000-1500 м. Область характеризується перехідним типом ландшафтів від континентальних і приатлантичних напівпустель до середземноморських. Рослинний покрив складається з ковили альфа (Spita tenacissima), арганського дерева (Argania spinosa), берберської туї (Tetraclinis articulata), фісташок (Pistacia lentiscus), у верхній частині – ліси з кам’яного дуба.

Фізико-географічна область Марокканське високогір’я утворюють хребти Високого та Середнього Атласу. Східна частина Високого Атласу та Середній Атлас складені юрськими вапняками. Їхні антиклінальні вапнякові хребти розділені синклінальними долинами, закарстовані, ускладнені невисокими конусами згаслих вулканів, вище 2750 м збереглися сліди четвертинного зледеніння. Західна частина Високого Атласу складена нижньопалеозойськими та докембрійськими кристалічними породами, гранітами, ускладнена згаслими вулканами, тому формує найвищі масиви (г. Тубкаль, 4165 м). Хребти порізані чисельними річковими долинами, мають зубчасті вершини, вище 3700 м зберігають ознаки четвертинного зледеніння.

Ґрунтово-рослинний покрив відзначається строкатістю, що зумовлено висотою над рівнем моря, експозиційністю, складом гірських порід. Для вологих низькогірних схилів, як і в середземноморському Атласі, були характерні дубові ліси, але з переважанням дуба кам’яного, пристосованішого до сухих умов, на вапнякових схилах зростає алепська сосна (Pinus halepensis). Вологі схили середньогірного ярусу вкривали ліси з атласького кедра (Cedris atlantica). На сухих схилах у проміжку висот 1800-3100 м сформувалася смуга рідкостійних лісів з ялівцю ладанного (Juniperus thurifera). Високогір’я зарослі колючоподушечниками (Alyssum spinosum, Arenaria pungens та ін.). Фрагментарно трапляються альпійські луки.

Фізико-географічна область Високі плато – це широкі улоговини, сформовані в зоні опускання герцинських структур, перекриті слабко дислокованою товщею мезозойських порід (переважно вапняків), неогеновими і четвертинними континентальними відкладами. Слабонахилена поверхня з висотами 800-1200 м на сході порушена невисокими пасмами. У рослинному покриві переважають ксерофітні дернові злаки під якими формуються сіро-коричневі ґрунти, рідше трапляються дерева та чагарники. Основний фон створюють декілька видів ковили (в т. ч. альфа), полину (Artemisia), і дроку (Genísta). Подекуди зростає низькоросла пальма хамеропс (Chamaerops humilis), арганське дерево, зарослі кам’яної акації (Acacia gummifera) та чагарника ююба (Ziziphus jujuba).

Фізико-географічну область Антиатлас і Сахарський Атлас утворюють одноіменні хребти різного генезису найпівденнішої частини Атласу зі середніми висотами 2000 м. Антиатлас – це крайове підняття Африканської платформи, хребти якого складені зім’ятими в складки пісковиками, архейськими гранітами та вулканічними утвореннями. Сахарський Атлас успадкував широку антиклінальну структуру, складену мезозойськими осадовими відкладами, складкоутворення якої тривало ще в еоценпліоцені. Масиви характеризуються великою кількістю кам’яних осипищ, розділені вузькими безводними ущелинами, вершини переважно мають округлу форму. Система висотних поясів проста – домінує гірська напівпустеля, ближче до вершин з’являються фрагменти лісистого середньогір’я з берберської туї, кам’яного дуба, алепської сосни, а на вологішому північному схилі Антиатласу – арганського дерева.