Судано-Гвінейська фізико-географічна країна

Судано-Гвінейська (Судано-Верхньогвінейська) країна простягається від південних меж Сахари до Гвінейської затоки та північних крайових піднять улоговини Конго. Вона займає південну частину Сахаро-Аравійської платформи, для якої характерні пологі тектонічні прогини та підняття.

Рельєф Судано-Гвінейської фізичної країни

У Судані на фоні загального невисокого (300-400 м) рівнинного рельєфу прогини виражені улоговинами Середнього Нігеру, озера Чад і середньої течії Білого Нілу. До улоговини середнього Нігеру зі заходу причленовується Сенегамбія – опущена по лінії розломів приатлантична частина платформи, яка залишалася під морем до четвертинного періоду. Зі сходу улоговину Середнього Нігеру оточують кристалічний масив Аїр і плато Джос.

Улоговина Чад відділена від улоговини Білого Нілу цокольною рівниною Дарфур та перекритою осадовим чохлом цокольною рівниною Кордофан з численними острівними горами. У Сенегалі, на Зеленому Мисі та плато Дарфур (г. Марра, 3088 м) піднімаються вулканічні конуси, пов’язані з верхньонеогеновими розломами.

Уздовж північного узбережжя Гвінейської затоки на Північно-Гвінейській височині виступає кристалічна основа Африканської платформи – Сьєрро-Леонський щит. Північно-Гвінейська височина має асиметричну будову – круто обривається до акумулятивної узбережної низовини та полого понижується на північ, зливаючись із рівнинами західного Судану.

Клімат Судано-Гвінейської фізичної країни

Положення між тропічними й екваторіальними широтами визначає головну особливість природи країни – ландшафти змінюються від тропічних пустель Сахари до гілей екваторіальної Африки. Ця зміна проходить дуже поступово через зону саван й зумовлена наростанням вологості клімату.

У літній час Північну Гвінею та рівнини Судану заповнює екваторіальне повітря, яке приносить південно-західний мусон, що втягуються в Сахарську баричну депресію з океану. Потужність екваторіального мусону та його тривалість зменшується в північному напрямку, до меж Сахари, де всередині літа проходить тропічний фронт, але циклонічна діяльність майже не розвивається. Екваторіальний мусон приносить переважно конвективні опади, кількість яких зменшується з півдня на північ від 1800-1500 до 350-250 мм і менше. Найбільше опадів (понад 3000 мм) спостерігають на узбережній низовині Гвінейської затоки та навітряних схилах оточуючих її підвищень. У зимовий сезон північно-східний пасат приносить сухі та спекотні повітряні маси, які по лінії тропічного фронту стикаються з вологими екваторіальними. На узбережжі зимовий сезон такий же вологий, як і літній.

Змінюються вологий та сухий сезони на фоні постійно високих температур (середньомісячні не опускаються нижче +20°С). Найменші амплітуди спостерігаються на Гвінейському узбережжі, де вони не перевищують 3°С. У внутрішніх районах Судану, особливо в його північній передсахарській смузі, амплітуди будуть значними.

Гідрологічна мережа території добре розвинута і репрезентована великими ріками (Нігер, Сенегал, Гамбія, Вольта, Шарі, Білий Ніл) та озерами (Чад), і тільки у північній частині з коротким дощовим періодом переважають тимчасові водотоки. Для рік характерне дощове живлення та гідрологічний режим суданського типу з чітко вираженим літнім максимумом витрат і зимовою меженню.

У ґрунтовому та рослинному покривах, як і в кліматі, відображається широтна зональність. Вона проявляється у поступовому переході від ясноі червоно-бурих ґрунтів сухих саван з розрідженою ксерофітною рослинністю до червоних ґрунтів вологих саван та червоно-жовтих фералітних ґрунтів вологих вічнозелених екваторіальних лісів.

Усі ці відмінності дають змогу виділити в Судано-Гвінейській фізико-географічній країні дві області, які різняться між собою за зональними типами ландшафтів: область саван і рідколісь Судану й область вологих екваторіальних і субекваторіальних лісів Північної Гвінеї з дуже поступовими переходами між ними.

Фізико-географічна область Судан

Фізико-географічна область Судан простягається південніше Сахари широкою смугою від Атлантики до Ефіопського нагір’я, а південна межа проходить по північному краю Північно-Гвінейської височини, вододілах оз. Чад та лівих приток Нілу. Рельєф Судану одноманітний, а головна його особливість – чергування плоских широких улоговин, перекритих потужними товщами осадових відкладів та кристалічних масивів. Близькість до екватора визначає високі річні температури повітря: на заході в Сенегамбії вони становлять +23-24°С, у центральній частині – +26-29°С. Середня температура найхолоднішого місяця не опускається нижче +20°С, а найтеплішого зазвичай перевищує +30°С, поступово понижуючись у бік екватора. Оскільки температурні умови змінюються мало, то характер ґрунтів і рослинності залежить від кількості опадів, тривалості волого сезону та величини всіх показників атмосферного зволоження.

На рівнинах Судану, відповідно до зміни екологічних умов, виділяють з півночі на південь три підзони: опустелених саван (сахельська), типових саван (суданська) та вологих високотравних саван (гвінейська).

Зона Сахелі, що межує з Сахарою, отримує всього 250-350 мм опадів, а вологий сезон триває менше двох місяців. На червонувато-бурих і червоно-бурих ґрунтах поширена напівпустельна колюча деревна формація, яка південніше переходить в опустелені акацієві савани. Для напівпустель характерні чагарники висотою від одного до п’яти метрів та окремі невисокі ксерофітні дерева, переважно акації. Трав’яний покрив розріджений та репрезентований злаками, з-поміж яких переважають аристиди та дике просо. Життєвий цикл триває два-три місяці, у засушливий період трав’яний покрив вигорає, а дерева скидають листя. В акацієвій савані переважає деревна рослинність: різні види акацій (Acacia albida, A. tortilis, A. styal, A. laeta та ін.), рідше баобаби (Adansonia digitata) пальми дум (Hyphaene thebaica), чагарникові молочї (Euphorbia balsamifera).

У суданській зоні, репрезентованій типовою саваною, кількість опадів збільшується до 500-1000 мм, а дощовий сезон триває чотири місяці. Її рослинний покрив досить складний та неоднорідний. Трав’яний ярус суцільний із домінуванням різних видів бородачів (Andropogon hirtifloris, A. ruprechtii), а також Hyparrhenia (H. hirt, H. ruprechtii). Ксероморфні злаки, головні в цих формаціях, мають вузькі та прямі листки, а їхня висота збільшується у південному напрямку з одного до півтора метрів. На чотири–шість місяців посушливого періоду трав’яний покрив частково вигорає. Невисокі (7–15 м) дерева мають розгалужену крону і зростають поодиноко, групами або навіть невеликими ліскам. Тут також є акації, але переважає баобаб, що росте поодиноко на легких і родючих ґрунтах. З інших деревних порід трапляється масляне дерево (Butyrospermum parkii), віялоподібна пальма, пальма дум. Найгустіший рослинний покрив формується в понижених формах рельєфу на краще зволожених червонобурих ґрунтах. На підвищеннях із більше дренованими червоно-коричневими ґрунтами розвиваються формації сухих лісів, у яких переважають листопадні дерева. 

У Гвінейській зоні панують вологі високотравні савани та змішані листопадно-вічнозелені ліси, масиви яких мають парковий характер. Високотравні савани займають вододільні плато на червоних ґрунтах з похованою латеритною корою. Трав’яний покрив формують: слонова трава (Pennisetum benthami, P. purpureum) висотою до п’яти метрів, бородачі (3-4 м) і нижчий (0,5-1,5 м) ярус із видів Panicum, Setaria та ін. Лісові масиви приурочені до долин та понижень із високим рівнем ґрунтових вод. У них трапляються як мезофітні, так і гігрофітні види, мають густий підлісок, а злакового покриву майже нема. Долинами рік далеко на північ заходять галерейні ліси, утворені вічнозеленими гігрофітними видами: панданус з додатковою поверхневою кореневою системою (Pandus spp.), дике кавове дерево (Coffea liberica) та ін.

Область вологих екваторіальних і субекваторіальних лісів Північної Гвінеї

Фізико-географічна область Північна Гвінея охоплює низинне узбережжя Гвіанської затоки з дельтою Нігеру, та південну частину Північно-Гвінейської височини, що опускається до затоки крутими ступінчастими схилами.

Вологі екваторіальні ліси займають узбережну низовину та схили гір до висоти 1000 м. Ліси зростають у найбільш вологих районах поблизу дощових екранів найвищих масивів ПівнічноГвінейської височини, де випадає понад 3000 мм опадів за рік, та утворюють два крупні масиви – західний (Гвінейський) і східний (Нігерійський). Їх розділяють вологі савани з пальмовими лісами на посушливій частині узбережжя Гани, територія якої розміщена паралельно до вологих океанічних вітрів, кількість опадів знижується до 700 мм.

Гілеї відступають від узбережжя, вкритого мангровими та кокосовими лісами, приуроченими до піщаних смуг. Західною межею Північно-Гвінейської області є масив Фута-Джалон висотою до 1500 м. Значна кількість опадів сприяє формуванню витоків рік Сенегалу та Гамбії на його схилах. Кристалічний фундамент цього масиву бронюють кременисті пісковики, тому плато становить собою кам’янисті рівнини без суцільного ґрунтово-рослинного покриву з поодинокими ксерофітними злаками в ущелинах. На західних схилах масиву, де латеритні кори не поширені, збереглися листопадно-вічнозелені ліси. Східніше масиву Фута-Джалон піднімаються Гвінейські гори з максимальними висотами 1800-1900 м. На їхніх південних, зволожених, схилах у поясі густих туманів і понижених температур ростуть гірські гілейні ліси з деревоподібними папоротниками, епіфітами (орхідеями, бегоніями), лишайниками.

Між Гвінейськими горами та хребтами Того лежить широка смуга тектонічного прогину, в якій кристалічні породи утворюють низькі (400-500 м) пологохвилясті цокольні рівнини. Через незначні висоти вологоформуючий бар’єр тут не утворюється, тому вологі високотравні савани і змішані ліси, проникаючи з Судану, відтісняють вологі екваторіальні ліси з прибережної низовини.

Східніше гір Того кристалічний пенеплен підвищується до 500-1000 м у напрямку перекритого лавами плато Джосс. Оскільки територія розміщена в дощовій тіні нагір’я Камерун, тут поширена вторинна злаково-чагарникова рослинність на місці знищених саванних лісів.