Структурні новоутворення гірських порід. Структури обростання мінеральних частинок

Структури обростання відрізняються від регенераційних тим, що нарости на мінеральному зерні мають, зазвичай, інший речовинний склад, ніж зерно. Це можуть бути плівки з лусочок глинистих мінералів або дрібних кристаликів карбонатного, фосфатного, кварцового й іншого складу. Найчастіше вони орієнтовані перпендикулярно до слабко кородованої поверхні кластогенного компонента породи. І якщо їх багато, то під мікроскопом спостерігаємо облямівки з будовою тонких щіточок – крустифікаційні оболонки. У породі виділяється крустифікаційний тип цементу, якщо їх є велика кількість. Розвитку крустифікації сприяють умови роззосередження уламкових частинок та наявність вільних проміжків між ними. А тому вона виникає до суттєвого ущільнення відкладів і належить до ознак ранніх стадій літогенезу – діагенезу або початку катагенезу.

Також відомий інший вид структур – глибокого вростання новоутворених мінералів у напрямі від поверхні всередину регенерованого уламкового зерна. До нього належать вростки слюди або хлориту в край частинок кварцу та плагіоклазів у метапісковику. Такі структури з’являються синхронно з бластичними. Вони характеризують початок метагенезу та зберігаються до ранньометаморфічної стадії включно. До них іноді застосовують спеціальні терміни: шипуваті та бородаті. Між собою вони відрізняються лише тим, що в других шипуваті вростки не роззосереджуються по всьому периметру кластогенної частинки, а концентруються тільки на двох полярно протилежних ділянках у вигляді двох пучків, або “борід”. Таке їхнє розташування пояснюють “принципом Рікке”: у напрямі вектора тиску на мінеральне зерно активізуються процеси його корозії, а в поперечному перерізі умови сприяють процесам кристалізації. Там і розвиваються “бородаті” мінеральні нарости. Отже, вони слугують чітким індикатором високого одностороннього тиску (стресу). Тому “бородаті” структури простежуються тільки в областях розвитку геосинклінальної складчастості в парагенезисі з текстурами кліважу.

“Шипувата” структура може простежуватися в шліфі, зробленому в площині розвитку “борід”, або розвивається в місцях з більш-менш рівномірним розподілом навантаження на породу.

Відомий ще один різновид типово метагенетичних структур, споріднений з двома попередніми. Це структури диференціального сковзання. Їхній вигляд такий: два щільно притиснуті одне до одного мінеральні зерна, які спочатку зазнали гравітаційної корозії, з прониклими впоперек межі їхнього розділення видовженими лусочками слюди. Кожна лусочка проникає в обидва зерна однаково. Вона орієнтована не строго перпендикулярно, а під деяким кутом до простягання межі між зернами. Усі лусочки слюди виявляються нахиленими в одному напрямі й майже під однаковими кутами. Під мікроскопом вони нагадують перекошені сходини покладеної набік дерев’яної драбини.

Описані співвідношення новоутворень свідчать про декілька (принаймні три) етапів формування цієї структури.

1. крайнє ущільнення з інкорпорацією та регенерацією седиментогенних мінеральних частинок.
2. кристалізація поперечних шипуватих вростків слюди.
3. зміщення скріплених цими вростками мікроблоків у породі (їхнє диференційне сковзання) під дією поздовжніх напружень. Очевидно, що за весь цей час напрям вектора тиску змінювався двічі або тричі.

Такого типу структури, як і “бородаті”, причетні до кліважу. Їх описував І. Симанович (1978) у місцях інтенсивної складчастості сегозерських кварцитоподібних метапісковиків докембрію Карелії, а також у зонах початку метаморфічних перетворень піщаних порід карбону та пермі верхоянського комплексу.