Текстури кліважу
Морфологія текстур кліважу на рівні оптичної мікроскопії в теригенних породах докладно описана Н. Логвиненком, а генезис досліджений М. Гончаровим, В. Галкіним, І. Таліцьким. Зазначимо, що суть нових уявлень про ці текстури полягає в тому, що це не продукти простого механічного розщеплення на плиточки порід, які деформуються в складки, як це трактували у деяких посібниках зі структурної геології. Насправді це складні мінеральні перетворення в породі, зумовлені перерозподілом речовини флюїдами внаслідок деформацій порід.
В. Галкін (1988), який досліджував петрохімію цих процесів, запропонував нову морфологічну класифікацію кліважних текстур. Згідно з нею, міжзерновий кліваж (у попередніх класифікаціях – кліваж течії, розлому, розколу) – це плоскопаралельна мікротекстура, утворена чергуванням сплощених тонкодисперсних агрегатів різних шаруватих силікатів, рудних мінералів, органічної речовини (кліважних зон) та ділянок породи, що вміщують великі уламкові зерна з цементом різного мінерального складу (мікролітони). Головна його риса – чітка диференційованість кліважних зон та мікролітонів за будовою.
Наприклад, в описаних автором метапісковиках середнього-верхнього карбону Північного Верхояння в разі вимкнутого аналізатора мікроскопа добре помітні хвилясто-зігнуті або гілчасті кліважні зони, заповнені пелітоморфним агрегатом органічної речовини або оксидів заліза. Тому вони виглядають як чорні або бурі ниткоподібні смужки. У випадку ввімкнутого аналізатора чітко видно, як уздовж цих смужок розвинуті зростки та скупчення лусочок метаморфогенного мусковіту з високим двозаломленням (Ng - Np = 0,045). Кліважні зони вигинаються за простяганням так, що місцями стикаються або сильно наближаються одна до одної, а потім віддаляються на відстань до 0,3 мм. Унаслідок цього монолітно літифікована порода стає розділеною на багато мікролітонів лінзоподібної форми, розміри яких – 0,2-0,3 та 0,7-1,0 мм. Сукупність таких мікроблоків надає їй у площині шліфа лускоподібного вигляду.
Між мікролітонами чітко видно структури диференціального сковзання, виділені вигнутими та косо напрямленими поперечними вростками новоутворених слюд. Власне мікролітони – це скупчення декількох уламкових зерен кварцу, менше – польових шпатів, мікрокварцитів, проміжки між якими заповнені аутигенним кварцом та серицитом. Ці зерна здебільшого сильно регенеровані. Багато з них сплощені в напрямі, перпендикулярному до площини кліважу, тобто зазнають інтенсивної гравітаційної корозії. На контактах вдавлених одне в одного зерен простежуються конформні та інкорпораційні структури. Найсильнішої напрямленої корозії зазнають уламки кварцу, які набувають витягнутої форми, з однозначним орієнтуванням уздовж сланцюватості; у “тіньових двориках” кварцових частинок розвинуті поздовжені відростки аутигенного кварцу разом з мікролускоподібним мусковітом, які утворюють “бородаті” структури. Це явні ознаки перерозподілу речовини в породі.
Інший вид – кліваж плойчастості (за старою термінологією – кліваж сковзання, сколювання) – представлений текстурою, яка накладена на попередню. Вона утворена плоскопаралельним розташуванням у породі зон концентрації слюдистих, глинистих, рудних мінералів та органічної речовини, які пов’язані з крилами мікроскладок більш ранньої площинної текстури (міжзернового кліважу).
Описані вище мікротекстури бувають тісно пов’язані з розвитком кварцових прожилків альпійського типу, у яких джерелом кремнезему є сама ж товща кліважних порід.
В. Галкін на конкретних об’єктах довів, що обидва види кліважу, а також структури тильних частин уламкових зерен та включень і мінеральні жили тісно пов’язані між собою генетично. Кліваж – це результат деформації з винесенням розчиненої (рухомої) складової у місцях підвищених напружень. А структури зон розтягання (“бородаті”) разом з мінеральними жилами є результатом деформації з привнесенням та кристалізацією речовини. Склад розчиненої та кристалізованої речовини подібний (тобто відображає спільність його джерела). Тому згадані мінеральні новоутворення розглядають як спільний структурно-текстурний парагенез.