Хмелевський В. О.
Особливості стадіального аналізу літогенезу

Кристалізаційна сланцюватість

Кристалізаційна сланцюватість – це площинна мікроструктура, утворена паралельно розташованими в породі мінеральними зернами, подовженими або сплощеними внаслідок поєднання процесів односторонньої корозії з регенерацією та (або) бластезом. На цьому особливо наголосимо, тому що відомі випадки седиментогенного площинного орієнтування первісно “черепицеподібних”, сплощених уламків. Таке їхнє орієнтування, що зовні нагадує сланцюватість, її не стосується як текстури первинної. Первинна текстура трапляється в піщаних породах, які насичені теригенними слюдами та уламочками глинистих або слюдистих сланців. Справжня кристалізаційна сланцюватість розвивається, починаючи зі стадії пізнього метагенезу. Як приклад, можна навести опис сланцюватості у слабкометаморфізованих алевропелітових породах карбону Орулганського хребта у Верхоянні (О. Япаскурт, 1984, 1989). У цих породах кристалізаційна сланцюватість накладена на седиментогенну шарувату текстуру. Така текстура буває добре помітною у шліфі в разі вимкнутого аналізатора завдяки тому, що шари відрізняються різним вмістом вуглецевої речовини та змінюють забарвлення від майже безколірного до чорного. Крім того, вони відрізняються розміром частинок кварцу, слюд та інших мінералів. Сланцюватість не завжди збігається з орієнтуванням таких шарів і часто перерізає його під гострим кутом. Її найчіткіше видно під час спостереження з увімкнутим аналізатором.

Уздовж сланцюватості орієнтовані практично всі лусочки новоутвореного серициту, а також подовжені зерна кварцу, які мають лінзоабо веретеноподібну форму. Веретеноподібні зерна кварцу головно є уламковими частинками алевритової фракції, які зазнали сильного однонапрямленого розчинення під дією стресових напружень. Частина кварцу розкристалізована у “двориках розтягнення”, що привело до ще більшого подовження описаних зерен.

У підсумку виникли мікрогранолепідобластові агрегати з реліктами уламкової структури. На їхньому фоні місцями різко виділяються порфіробластичні включення овальної форми розміром у поперечнику від 0,1 до 0,3 мм, які розсувають поверхні сланцюватості, тобто вони є пізнішими утвореннями. Їхній склад буває різним. Іноді вони утворені мусковітом, листочки якого зрощуються у лепідобластовий агрегат. Включення орієнтовані впоперек до площини сланцюватості, а тому у перерізі шліфа, зробленого в тій же площині, цей мусковіт має низькі, жовто-сірі кольори інтерференції першого порядку. У “двориках розтягнення” на краю мусковітових порфіробластів є зубчасті нарости аутигенного кварцу. Трапляються також порфіробласти подібної форми, проте дещо іншого складу. Більша їхня частина складена напівпрозорим червоно-бурим пелітоморфним агрегатом гідроксиду заліза, у центрі – з включеннями найдрібніших лусочок мусковіту разом з кварцом. Породи набувають явно метаморфогенного вигляду, хоч неозброєним оком ще дуже добре простежується уламкова будова і легко визначити належність її до того чи іншого гранулометричного класу. Текстури кристалізаційної сланцюватості легко відрізняються від шаруватих під час спостереження в шліфі, а також макроскопічно у випадках з частим чергуванням різноманітних літотипів. У пачках порід монотонного складу (особливо глинистих) ці текстури можуть бути помилково прийняті одна за іншу, якщо знехтувати петрографічними та стадіальними спостереженнями над розвитком мінеральних новоутворень.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом