Хмелевський В. О.
Особливості стадіального аналізу літогенезу

Стадіальні перетворення головних мінералів осадових порід. Геомінералогія

Дослідження мінеральних угруповань у цьому аспекті розпочав Л. Пустовалов (1940), який у першій частині підручника виділив розділ під назвою “Історія головних первинних мінералів у зоні осадоутворення”. Там коротко розглянуто перетворення мінералів каолінового ряду метата ортосилікатів, кварцу, оксидів заліза, карбонатів, галоїдних сполук та ін. Він і надалі приділяв значну увагу численним аутигенним утворенням у літогенезі. Його учні розвинули ці ідеї та створили науковий напрям, який назвали геомінералогією, або генетичною мінералогією осадових утворень континентів та океанів (термін запропонувала А. Косовська). Це наука про формування, існування та перетворення стадіальних мінеральних парагенезисів, властивих осадовим утворенням.

Дослідження мінеральних парагенезисів (а не тільки відособлених компонентів), виконане на тлі літолого-фаціальних та формаційних побудов, що розкривають історію виникнення та розвитку осадового басейну загалом, тобто поєднання детального генетичного аналізу з регіональним синтезом численних фактів про об’єкт дослідження; підхід до нього як до єдиної системи, у якій усі елементи взаємопов’язані і всі процеси взаємозумовлені – ось суть цього вчення. Саме в таких аспектах написані монографії В. Дріца, А. Косовської, В. Шутова, В. Копоруліна, В. Муравйова, І. Симановича, Р. Юркової, О. Япаскурта та інших літологів. Ми ж коротко розглянемо лише окремі аспекти геомінералогічних досліджень, доведемо їхнє принципово важливе значення на явно дещо спрощених засадах.

А. Косовська, розглядаючи головні мінерали в осадовому процесі, які мають неоднакову стійкість щодо дій зовнішнього середовища і по-різному реагують на ці дії характером будови кристалічних ґраток, запропонувала розділити їх на такі категорії:

  • мінерали-донори,
  • мінерали-пристосовувачі,
  • мінерали-свідки зміни середовища.

До мінералів-донорів зачислено нестійкі до дії органічних кислот та інших сполук, які потрапили в осад з магматичних або глибоко метаморфізованих порід: олівіни, піроксени, амфіболи, основні (суттєво кальцієві) плагіоклази, гранати та ін. Їхнє інтенсивне кородування приводить до вивільнення великих мас кремнезему, глинозему, магнію, заліза і кальцію, які йдуть на “побудову” нових – аутигенних мінеральних видів.

До мінералів-свідків, навпаки, належать стійкіші види. Це кварц, кислі (суттєво натрієві) плагіоклази, рідше калішпати та мусковіт, циркон, рутил, турмалін, сфен та ін. Мінерали-пристосовувачі – головно осадові утворення, які дуже реагують на найменші зміни температури, тиску, рН або Еh навколишніх розчинів певними змінами характеру будови своєї кристалічної ґратки аж до трансформації у новий мінеральний вид. Сюди належать перш за все глинисті мінерали, а також цеоліти. До тієї ж групи зачисляють карбонатні, сульфатні та галоїдні мінерали.

Трапляється, що різні особливості кристалічної ґратки одного й того ж мінералу, прояви поліморфізму, різних деформацій ґратки, домішок тощо, ніби зберігають у “пам’яті” інформацію про різні умови генезису та постседиментаційних перетворень осадів. Таку цінну інформацію необхідно вміти отримувати. Для того щоб зрозуміти, як це роблять, схарактеризуємо деякі мінерали, які належать до кожної з названих вище груп.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.