Каолініти та їх стадіальні перетворення. Дикіти

Мінерали групи каолініту, які теж поширені в осадових утвореннях, полігенетичні. Вони не такі чіткі індикатори стадійності літогенезу, якими є слюди або смектити, тому наведемо тільки найсуттєвіші їхні особливості.

Каолініти, які особливо поширені в породах вугленосних формацій, практично “транзитом” проходять через усю стадію катагенезу. Є дані В. Шутова про те, що в умовах підвищеного стресу на післякатагенетичних стадіях метагенезу кристалічна ґратка каолініту перетворюється в ґратку мінералу з аналогічною хімічною формулою – дикіту. Мінерали ряду каолініту-дикіту виявляються стійкими, за Н. Логвиненком (1965), навіть у деяких кристалічних сланцях зон регіонального метаморфізму. Пояснюють це тим, що в конкретних умовах, а саме – за недостатньої кількості катіонів калію, не вистачило “будівельного матеріалу” для трансформації цих мінералів у слюду. Здебільшого ці трансформації відбуваються і мінерали групи каолініту зникають, їх замінюють серицитові новоутворення в початково метаморфічних процесах.

У цьому випадку йшлося про прогресивно підсилювані процеси перетворення порід у ряді катагенез–метаморфізм. Однак бувають і накладені на них локальні вторинні зміни, у яких каолінізація відіграє важливу роль.

Вище розглянуто різновиди низькотемпературних змін осадових порід, які називають “регресивним катагенезом”. Регресивний катагенез пов’язують з інверсійними тектонічними підняттями басейну породоутворення та перебудовами гідрогеологічного режиму, який активізує процеси розчинення деяких мінералів і вторинної децементації уламкових порід. Ці процеси активізуються там, де в породи надходять води з нафтових покладів, які розміщені недалеко і зазнають руйнування. Такі води мають кислу реакцію (низькі значення рН), яка створює середовище, особливо сприятливе для синтезу каолінітових частинок. І в порових щілинах між теригенними зернами, які утворилися внаслідок корозії більш ранніх аутигенних утворень, починає кристалізуватися каолініт, формуючи віяло-, вермикулітоподібні скупчення лусок. За допомогою електронно-мікроскопічних спостережень вдається побачити, як агрегати лусок каолініту заповнюють вторинний поровий простір, як вони вростають у краї кородованих польовошпатових зерен, як заміщують пластини теригенного біотиту та інших мінералів.

Така пізня каолінізація дуже поширена в цементі алеврито-піщаних порід у розрізах з великою кількістю внутрішньоформаційних перерв і неузгоджень у тектонічних структурах платформ та крайових прогинів, які зазнали численних чергувань занурень та піднять упродовж довгої геологічної історії (наприклад, Хапчагайський мегавал Вілюйської синеклізи та ін.).

Регресивно-епігенетичні зміни досить ускладнюють загальну схему зональності перетворень у породі, які посилюються вниз по розрізу. Вони створюють строкату, мозаїчну картину різнотипних літогенетичних новоутворень. Для того, щоб їх зрозуміти, необхідно виконати ретельні стадіальні дослідження. Доведені за їхньою допомогою регресивні зміни в осадових товщах мають важливе практичне значення як показники поліпшення колекторських властивостей осадових порід і можливостей знаходження газонафтових покладів. Водночас вони бувають зовні схожими на викопні кори звітрювання. Однак для кір звітрювання характерна правильна вертикальна зональність будови, яка не властива епігенетичним утворенням, де каолінізація є невпорядкованою, “хаотичною”.