Порівняльна характеристика Франції та Італії

Економіко-географічне положення

ЕГП обох країн є надзвичайно вигідним. Франція омивається водами Атлантичного океану, Середземного та Північного морів, а Італія займає центральне положення в Середземноморському басейні. Обидві країни мають важливе стратегічне положення.

На території Італії можна виділити три основні частини:

• материкову (Північна Італія),
• півострівну (Апеннінський півострів) та
• острівну (острови Сицилія, Сардинія та ряд дрібних).

Вихід до Середземного моря здавна сприяв розвитку зв'язків з країнами Близького Сходу та Північної Африки, а також з іншими країнами Південної Європи. Сухопутні кордони Франції та Північної Італії дозволяють підтримувати тісні економічні зв'язки з розвинутими країнами Європи. Франція — найбільша країна Західної Європи за розмірами території (551,5 тис. км кв.).

За державним ладом Франція — президентсько-парламентська республіка. Законодавчий орган — двопалатний парламент. Глава держави — президент. Італія — парламентська республіка, у якій законодавчі функції виконує парламент. Главою держави є президент.

У західній частині Риму один квартал займає держава Ватикан — теократична монархія, глава якої — Папа римський — очолює католицьку церкву.

Рис. 41. Собор Святого Петра у Римі

Природно-ресурсний потенціал

Обидві країни мають слабку сировинну базу і залежать від імпорту енергоносіїв та сировини. Хоча Франція має достатні запаси залізних руд і займає перше місце в Європі за запасами уранових руд.

В Італії значними за європейськими мірками є лише запаси газу, бокситів і поліметалічних руд, відносно багаті родовища сірки, мармуру, ртуті (див. рис. 42). Обидві країни володіють значними гідроресурсами, а Італія — джерелами геотермальної енергії.

Рис. 42. Мінеральні ресурси Франції та Італії

З попередніх курсів географії пригадайте, які природні умови характерні для цих країн.

Населення

Обидві країни за національним складом належать до однонаціональних країн, представники корінної нації становлять 93% у Франції та 98% в Італії. У Франції живуть багато вихідців з колишніх колоній. Тривалий час природний приріст населення у Франції був дуже низький і тільки останнім часом, завдяки демографічній політиці уряду, почав зростати. Зараз він дещо вищий, ніж в інших країнах Західної Європи. Країна приймає емігрантів з Італії, Іспанії, Алжиру, Туреччини. В Італії спостерігається постійне зниження природного приросту. Середня густота населення — майже 120 осіб/км у Франції та 191 осіб/км кв. в Італії, проте розміщується воно нерівномірно. У промислово розвинутих районах Франції густота населення сягає 300 осіб/км, а в горах — 20-30 осіб/км кв., в Італії густота населення відповідно становить 400-500 осіб/км кв. та 50-70 осіб/км кв.

За рівнем урбанізації обидві країни поступаються ФРН та Великобританії, частка міського населення — близько 73%. Характерна риса розміщення міського населення Франції — концентрація його в Паризькій агломерації, де проживає 1/5 жителів країни. Великими агломераціями є також Ліон, Марсель, Лілль з населенням більше 1 млн. осіб. Найбільш урбанізованою в Італії є Паданська низовина, великі агломерації — Римська, Міланська, Туринська та Неапольська. На півдні Італії та островах переважає сільське населення.

У структурі зайнятості в обох країнах переважає сфера послуг, у якій працює близько 60% економічно активного населення, у промисловості зайнято близько 20% у Франції та 38% в Італії, частка зайнятих в сільському господарстві — 9% у Франції та близько 5,4% в Італії. Через високий рівень безробіття чимало італійців емігрують до інших країн Європи та у США у пошуках роботи.

Загальна характеристика господарства

Якщо економіка Франції у післявоєнний час розвивалася стабільними темпами, то Італія тільки у 50-60 роки XX ст., коли почався підйом промисловості, перетворилася в індустріально-аграрну країну, в якій досі зберігаються доволі високі темпи розвитку економіки. Особливістю розвитку обох країн є значна частка державного сектора в економіці, в Італії вона найвища серед країн Західної Європи.

Розміщення промисловості в обох країнах характеризується значною територіальною диференціацією. У Франції найбільша частка промислових підприємств концентрується у Великому Парижі, Ліоні та на Півночі, а в Італії високим ступенем концентрації промисловості виділяється Північ. Промисловий потенціал інших районів цих країн, незважаючи на наявність індустріальних центрів, порівняно незначний.

Франція інвестує значні капітали в економіку інших країн, у першу чергу в колишні свої колонії. У той же час в її економіку, як і в італійську, надходять капіталовкладення Західної Європи та США.