Східна Азія. Країни Східної Азії

Географічне положення та склад території

До складу Східної Азії входять Монголія, Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Республіка Корея, Японія. На території регіону розташована Республіка Тайвань, яка не визнається Китаєм як незалежна держава (див. рис. 67).

Японія — острівна держава, але від материка віддалена неширокими протоками та порівняно невеликим Японським морем, що дозволяє підтримувати тісні зв'язки з материковою частиною. Усі інші країни, крім Монголії, мають вихід до Тихого океану.

За державним ладом майже всі країни — республіки, Японія — конституційна монархія.

Рис. 67. Політична карта Східної Азії

Природно-ресурсний потенціал

Із попередніх курсів географії пригадайте особливості рельєфу та клімату Східної Азії. В яких природних зонах вона розташована?

Мінеральні ресурси регіону доволі різноманітні, але сконцентровані у материкових країнах. Найгірше забезпечена корисними копалинами Японія.

Запаси вугілля є в усіх країнах Східної Азії. Нафта є в Китаї, який разом з КНДР та Південною Кореєю багатий також на гідроресурси. Регіон займає провідне місце у світі за запасами залізної руди, руд кольорових металів (олова, ртуті, молібдену, вольфраму, сурми).

Населення Східної Азії

У Східній Азії проживає 1/4 населення земної кулі. Країни дуже різняться за чисельністю населення. Якщо Китай займає перше місце у світі (1276 млн. осіб), Японія (126 млн. осіб) випереджає за чисельністю населення ФРН, Францію, Великобританію та Італію, то чисельність населення у Монголії становить біля 2,4 млн. осіб. Усі країни належать до першого типу відтворення населення. Однак якщо в Японії та Китаї проводилася демографічна політика направлена на зниження народжуваності, то в Монголії — навпаки, що привело до подвоєння населення цієї країни, порівнюючи з 1921 p. природний приріст становить відповідно 0,5%, 1,2% та 2,4%.

За національним складом переважають однонаціональні країни, тільки в КНР, де основну частку населення (95%) становлять представники найбільшого народу хань, проживає понад 60 народностей та етнічних груп.

Середня густота населення становить 100 осіб/км кв., але цей показник не відтворює справжню картину розселення людей. На рівнинах східної частини Китаю (1/3 площі) проживає 9/10 населення, на Корейському півострові густота населення становить понад 250 осіб/км кв., у Японії — понад 300 осіб/км кв., а на Тайвані — понад 500 осіб/км . У той же час густота населення в Монголії та в Тибеті (Китай) становить близько 1-1,5 особи/км кв.

Різняться країни і за рівнем урбанізації. В Японії чисельність міського населення становить близько 80%, у Республіці Корея — 81%, у КНДР — близько 50%, а в Монголії та Китаї переважає сільське населення, хоча за кількістю міст-мільйонерів Китай займає перше місце у світі.

Загальна характеристика господарства

За рівнем економічного розвитку країни регіону належать до різних типів. Японія — високорозвинута країна, яка вступила в постіндустріальну стадію розвитку і входить до країн «великої сімки». Монголія належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки, Китай та КНДР — країни з централізовано керованою економікою, Республіка Корея і Тайвань — нові індустріальні країни, що входять до групи «азіатських тигрів».

Основа економіки Монголії — сільське господарство, в якому зайнято 46% працюючих, і в першу чергу — тваринництво. Його продукція служить сировиною для головних галузей легкої та харчової промисловості, складає значну частину внутрішнього торгового обігу країни і більше 1/3 вартості експорту МНР. У промисловості ведучими є гірничодобувні галузі. Тут виявлені значні родовища кам'яного і бурого вугілля, урану, золота, срібла, міді, молібдену, олова, залізної руди, фосфоритів (див. рис. 68).

Рис. 68. Основні промислові центри Монголії, КНДР та Республіки Корея

Важко складалася доля Кореї. Від 1905 р. до 1945 р. вона була колонією Японії, яка перетворила її на аграрно-сировинний придаток, а з часом — на військово-промисловий плацдарм агресії проти сусідніх країн. Після розгрому японських військ у серпні 1945 р. і звільнення Кореї від колоніального гніту, тут, як і в інших звільнених радянськими військами країнах, розгорнулася перебудова господарства на соціалістичних засадах. Але американські війська, які висадилися на півдні півострова, щоб прийняти капітуляцію японських військ, зупинили цей процес у Південній Кореї. З того часу півострів поділений демаркаційною лінією, яка проходить вздовж паралелі 38° пн. ш. На півночі від неї — КНДР, площа якої 121,2 тис. км кв., населення близько 23 млн. осіб. На півдні півострова — Республіка Корея, площа якої 98,4 тис. км кв., населення — понад 48 млн. осіб.

Структура економіки, темпи економічного розвитку КНДР та Південної Кореї значно відрізнялися. Спочатку перевага була на боці КНДР, а Південна Корея належала до країн, що розвиваються.

Після поділу країни на дві частини Північна Корея була в більш вигідному становищі. На Півночі залишилося 92% енергетичних потужностей, 79% видобутку кам'яного вугілля та 80% виробничих потужностей важкої індустрії. Однак за часи Другої світової війни, а потім війни з Південною Кореєю у 1950-1953 pp. господарство країни було зруйновано майже наполовину. За порівняно короткий період за допомогою колишніх країн соціалізму було відновлено продуктивні сили країни, реконструйовано основні галузі господарства. Протягом 60-70-х років промисловість розвивалася вищими темпами, ніж інші галузі. У цей період КНДР стала індустріально-аграрною державою, поступово перетворюючись в індустріальну. Частка промисловості в національному доході, створеному у сфері матеріального виробництва, зросла з 33% у 1949 р. до 53% у 1960 р. і 70% у 1985 р.

До початку економічної реформи 1962 р. економіка Південної Кореї була типовою для слаборозвинутих країн.

У структурі господарства переважав аграрний сектор. Від середини 60-х років економіка була зорієнтована на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток одержали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що орієнтувалися на головний ресурс країни — дешеву робочу силу.

У 70-ті роки економіка Південної Кореї зіткнулася з конкуренцією країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках, нестабільністю світових валютних ринків, США перестали надавати допомогу країні на пільгових умовах. Тому в 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання економіки. Тому були здійснені структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, заохочення особистої ініціативи й конкуренції. Економічна політика держави на перспективу базується на розвитку сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні науково-технічного потенціалу країни. «Історію успіху» Республіки Корея пов'язують з високими темпами росту ВНП, які складали в середньому 8,6% упродовж 1980-1990 р р. Серед досягнень цієї країни — рівень ВНП на душу населення — близько 10 тис. доларів та 11 місце у списку провідних торгових країн світу (див. рис. 68).

Внаслідок громадянської війни в Китаї 1945-1947 pp. та розгрому військ Чан Кайші залишки гомінданівських військ евакуювалися на острів Тайвань. У 1958 р. після збройних сутичок між комуністами та гомінданівцями у Тайванській протоці США виступили гарантом незалежного розвитку острівної республіки. З того часу Тайвань добивається прийняття до ООН, а в 1998 р. тут відбулися перші президентські вибори. У 50-ті роки економіка Тайваню мала виключно сільськогосподарський напрям з розвинутими кустарно-ремісничими промислами. На острові практично немає корисних копалин, що змусило країну створювати експортно-орієнтовану економіку. Уже на початку 50-х років була проведена реформа сільського господарства. Промисловість, що зароджувалася, була орієнтована на допомогу сільському господарству. Була створена легка промисловість, основним завданням якої було задовольнити попит населення з метою зменшення залежності від імпорту. Зі створенням надійної основи для промисловості зусилля були спрямовані на виробництво більш капіталомістких технологічних виробів і товарів (електропобутові прилади, побутова техніка). У наступні роки все більшу увагу приділяли розвитку важкої і хімічної галузей промисловості, виробництву деталей та компонентів для виготовлення складної машинотехнічної продукції. На Тайвані були створені потужні промислові корпорації, які зуміли запропонувати світовому ринку широку гаму промислових виробів. З 70-х років керівництво країни сконцентрувало увагу на розвитку інфраструктури, металургійної та нафтопереробної галузей. Важливим показником прогресивних змін у тайванській економіці за період з 1987 до 1994 pp. можуть бути показники структури зайнятості населення. Якщо в 1987 р. в сільському господарстві працювало 15,3% працездатного населення, у промисловості — 42,7%, а у сфері послуг — 42%, то у 1994 р. працювало: у сільському господарстві — 11%, у промисловості — 38,7%, у сфері послуг — 50,3%. Велике значення для успішного розвитку Тайваню мала допомога США.

Запитання та завдання

На контурній карті позначте країни регіону. Охарактеризуйте особливості їхнього географічного положення.
Чи забезпечують мінеральні ресурси потреби країни в сировині?
Які особливості демографічної політики держав регіону?
Чим спричинена нерівномірність розміщення населення по території регіону?
До яких типів країн за економічним розвитком належать країни Східної Азії?
Які спільні риси ви помітили у розвитку Південної Кореї і Тайваню?
За матеріалами преси охарактеризуйте відносини між КНДР та Південною Кореєю на сучасному етапі.

Це цікаво

У Тайвані середні доходи 20% найбагатших людей лише у 4 рази перевищують доходи 20% найбідніших, що свідчить про ефективність економічної політики, що проводиться у країні.

У кінці 90-х років XX ст. у Південній Кореї діяло 14 АЕС, а до 2006 р. планується ввести в дію ще 18 ядерних електростанцій.

Південна Корея є другим у світі імпортером вугілля та зрідженого газу, вона займає 6 місце у світі за споживанням нафти та 3 місце за її імпортом.

У кінці XX ст. у світі нараховувалося більше 6 млн. монголів. З них близько 2 млн. живуть у Монголії, понад 4 млн. — у Китаї (найбільше в автономному районі Внутрішня Монголія).

Ламаїзм (тібето-монгольська форма буддизму, в якому присутні культи природи і предків) став державною релігією Монголії при великому хані Хубілає, онукові Чингізхана (1215-1294). Перший крупний буддійський монастир був збудований у 1585 р. у Ердені-Дзу, а до 1918 р. у Монголії нараховувалося більше 700 монастирів і 120 тис. лам — монахів, що складало половину всього чоловічого населення. Саме це спричинило надзвичайно низький природний приріст населення у минулому.