Китай

Географічне положення Китаю

Китай розташований у Східній та Центральній Азії на величезній території, що простягнулася на 5,7 тис. км із заходу на схід і на 3,7 тис. км із півночі на південь. Протяжність кордонів — 36,5 тис. км, з них 21,5 тис. км сухопутні, близько 15 тис. км — морські. Більша частина Китаю лежить у глибині материка. Але довга берегова лінія з численними портами дає йому вихід до світових морських шляхів. Морські судна можуть підніматися по р. Янцзи більше ніж на 1000 км. Китай межує з Узбекистаном, Казахстаном, Росією, КНДР, Монголією, Афганістаном, Індією, Непалом, Бутаном, Союзом М'янма, Лаосом та В'єтнамом.

Географічне положення Китаю сприяє розвитку економічних зв'язків держави з країнами Південно-Східної Азії, розвинутими країнами світу (в першу чергу з Японією) та з Росією.

У 1997 р. до складу КНР як спеціальний адміністративний район ввійшов Сянган (Гонконг), колишня колонія Великобританії, а у 1999 р. аналогічний статус отримав Аоминь (Макао) — колишнє португальське володіння.

Природно-ресурсний потенціал

Природні умови країни дуже різноманітні. Рельєф, в основному, гірський: 58% території розміщено на висоті понад 1 тис. м над рівнем моря, рівнини становлять тільки 12% території. На заході Китаю розміщене найбільше у світі Тибетське нагір'я (середня висота 4,5 тис. м), яке оточене високими гірськими системами — Гімалаями, Каракорумом, Куньлунем. На півночі розташовані Східний Тянь-Шань, Монгольський Алтай, північніше та на північному заході — великі пустелі — Такла-Макан, Джунгарська, Алашань, Гобі. На сході розташовані рівнини — райони давнього землеробства.

Китай посідає одне з перших місць у світі за запасами багатьох корисних копалин. Особливо значні поклади вугілля, нафти, залізної руди, бокситів, руд вольфраму, молібдену, сурми, олова, ртуті, міді, свинцю, цинку; великі запаси природного газу, сланців, урану, золота, марганцю, кухонної солі, фосфатів, сірки, магнезиту, рідкісноземельних елементів тощо. Наявність практично всіх основних мінеральних ресурсів — важливий чинник розвитку промисловості КНР (див. рис. 69).

Рис. 69. Мінеральні ресурси Китаю

Населення

Китай — найбільша за чисельністю населення країна світу (приблизно 22% жителів Землі). Держава дотримується жорсткої демографічної політики на зниження приросту населення. Основними параметрами нової політики народжуваності є: заохочення пізніх шлюбів, обмеження народжуваності, яке зводиться до народження однієї дитини в сім'ї.

Крім основної народності (хань), тут проживають ще близько 60 народностей (хуей, уйгури, іцзу, тибетці, маньчжури, мяо, монголи, корейці та ін.). Національні меншини займають 50-60% території Китаю і проживають, в основному, в автономних районах.

Розміщене населення дуже нерівномірно: 80% його проживає на 10% території країни. Найбільш заселені райони середньої та нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, дельти Чжуцзян, плато провінції Сичуань, райони Північно-Східного Китаю. Тут густота населення сягає 400-600 осіб/км кв.. Мало заселена північно-західна частина країни, у Тибеті густота населення становить 2 особи/км кв.

У сільському, лісовому та водному господарстві зайнято 60,2% економічно активного населення, у промисловості — 17,1%, у сфері послуг — 19%.

У 50 найбільших містах Китаю зосереджено 65% міського населення, у кожному з яких проживає понад 500 тис жителів. 23 міста — мільйонери, найбільші з яких Шанхай (13,5 млн. осіб), Пекін (9,9 млн. осіб), Тяньцзінь, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Далянь, Гонконг.

Загальна характеристика господарства

Із 40-х років XIX ст. країна потрапила під вплив колоніальної експансії європейських держав. У 1945 р. з території Китаю були вигнані Японські загарбники. Але майже відразу тут розпочалася громадянська війна, яка закінчилася у 1949 р. перемогою військ під керівництвом комуністичної партії Китаю, і країна приєдналася до соціалістичного табору.

У роки відбудови (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, яка ліквідувала феодальні пережитки, почалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва КНР з 1958 р. почалися роки «великого стрибка» (спроба впродовж 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від розвинутих держав). Внаслідок такої політики у країні почався економічний хаос. З 1966 р. у Китаї починається «культурна революція», яка стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. Масові репресії проти інтелігенції, військових, керівництва, а також розгром державних установ хун-вейбінами знову дезорганізували виробництво. Тільки після смерті Мао Цзедуна та тривалого періоду боротьби за владу було проголошено курс на економічну реформу. Новий етап розвитку почався у 1978 р. Він був спрямований на радикальну економічну реформу — перехід до ринкових відносин, але при збереженні керівної ролі комуністичної партії. Поворот до широкої приватизації в сільському господарстві, невеликих торгових та виробничих підприємств, орієнтація на залучення іноземних капіталів, запровадження вільних економічних зон — все це сприяє створенню нового економічного устрою.

Рис. 70. Панорама Гонконгу

Внаслідок економічної реформи швидкими темпами розвивалася промисловість. З аграрної держави (у 1952 р. частка промисловості становила 25%, сільського господарства — 50%) Китай перетворився в індустріально-аграрну країну (на початку 90-х років частка промисловості — 50%, сільського господарства — 33%). Швидкими темпами розвиваються у вільних економічних зонах галузі легкої та електронної промисловості.

Таким чином, економічна реформа прискорила розвиток професивних галузей виробництва, а також виробництво товарів народного споживання.

У наш час Китай входить у першу десятку країн світу за величиною національного доходу та виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції, але значно відстає від розвинутих країн за виробництвом продукції на душу населення.