Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Країни Південної Азії

Географічне положення та склад території

До Південної Азії належать 7 країн, що розвиваються: Бутан, Бангладеш, Індія, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка та Мальдівська Республіка. Регіон займає всього 4% території земної кулі, але тут проживає майже 20% населення світу (див. рис. 84).

Політична карта Південної Азії
Рис. 84. Політична карта Південної Азії

Використовуючи знання, одержані під час вивчення попереднього параграфа та політичну карту, охарактеризуйте ЕГГІ країн регіону. Чи сприяє ЕГП Бутану та Непалу розвитку економіки? За державним ладом переважають республіки, тільки Непал та Бутан — монархії.

Природно-ресурсний потенціал

У регіоні є унікальні за світовими вимірами поклади кам'яного та бурого вугілля, торію, родовища залізних, марганцевих, хромових руд та інших металів і мінералів, у тому числі золотоносних. Запаси нафти незначні (див. рис. 85).

Мінеральні ресурси країн Південної Азії
Рис. 85. Мінеральні ресурси країн Південної Азії

Тут чимало придатних для обробітку земельних угідь, але в умовах мусонного клімату всім країнам доводиться розв'язувати проблему меліорації. Тривалий, або й цілорічний, вегетаційний період дозволяє збирати по два, а інколи й три врожаї на рік.

Населення

Населення Південної Азії нараховує близько 1,2 млрд. осіб. Індія — найбільша країна регіону, в ній проживають близько 1000 млн. осіб, очікується, що вже у найближчі десятиліття вона вийде на перше місце у світі за кількістю населення, випередивши Китай.

Перенаселеність, супроводжувана високою народжуваністю, загострює цілу низку проблем. Головна з них — бідність. Переважна частина населення задовольняється лише елементарними життєвими потребами. Виробництво ВНП і національного доходу на душу населення залишаються найнижчими у світі. Незважаючи на «зелену революцію»*, яка триває тут уже 25 років, середньодушове споживання продуктів має тенденцію до зменшення.

Швидке зростання чисельності населення загострює другу проблему — безробіття. Тільки в Індії кількість безробітних перевищує 50 млн. осіб. Труднощі залучення трудових ресурсів посилює проблема неписьменності. їх частка повсюдно перевищує 50% (тільки у Шрі-Ланці — 15%).

Високий природний приріст населення викликає й швидке зростання чисельності міського населення, хоча його частка в населенні країн все ще незначна. Міське господарство не в змозі забезпечити жителів роботою та житлом, тому для всіх країн характерна «несправжня» урбанізація.

Найбільше густо заселені долини і дельта Гангу з Брахмапутрою, плоскогір'я Декан.

Населення цього регіону відрізняється неоднорідним етнічним складом. У гірських районах ізольовано одне від одного живе чимало дрібних племен, які зберігають свої мовні та побутові особливості. На прибережних низовинах і у долинах річок, на плоскогір'ї Декан, сформувалися великі народи, що складають більшість жителів кожної країни.

Переважно населення працює у сільському господарстві, тільки на Мальдівах частка зайнятих у цій галузі господарства становить 33% (45% працюючих у цій країні зайнята у рибальстві, 18% — у сфері міжнародного туризму).

Загальна характеристика господарства

Країнам Південної Азії властиві як закономірності країн, що розвиваються, так і свої особливості. Безпрецедентні за масштабами бідність, відсталість, економічна залежність від інших країн і при цьому величезні потенційні відтворювані ресурси. Тільки Індія та Пакистан належать до аграрно-індустріальних країн, інші країни — аграрні. Частка продукції сільського господарства у ВНП коливається від 25-35% в Індії, Шрі-Ланці, Пакистані, Бангладеш до повної переваги у Непалі, Бутані, Мальдівах.

Сільське господарство, в якому переважає рослинництво, характеризується багатоукладністю й малоземеллям селян. Усі землі, придатні для використання, у цих країнах майже повністю задіяні. Тому для підйому сільського господарства й збільшення виробництва продовольства тут необхідно підвищувати культуру землеробства. В усіх країнах відбувається «зелена революція», найбільш активно аграрні перетворення відбуваються в Індії, де спостерігається інтенсифікація сільського господарства. Інші країни ще продовжують імпортувати продовольство. Аграрні перетворення в них не привели до істотних змін в архаїчній структурі господарства.

Колоніальне минуле регіону проявляється досі в аграрно-сировинній спеціалізації країн Південної Азії у МГПП. Індія та Шрі-Ланка — найкрупніші у світі виробники та експортери чаю і спецій, на Бангладеш припадає 80% світового продажу джуту й джутових виробів, одну з найважливіших статей експорту Пакистану становить бавовна та вироби з неї (див. рис. 86). За роки індустріалізації тільки в Індії були створені великі підприємства, цілі галузі, потужний державний сектор економіки. Чимало галузей промислового комплексу країни займають перше місце серед групи країн світу, що розвиваються. У Пакистані найбільшого розвитку досягли галузі військово-промислового комплексу, легка й харчова промисловість. Промисловість регіону в цілому залишається на другорядних ролях, частка її продукції у ВВП коливається від 6% (Мальдіви) до 25% (Індія) (див. рис. 88).

Сільське господарство країн Південної Азії
Рис. 86. Сільське господарство країн Південної Азії
Овочевий ринок у Катманду (Непал)
Рис. 87. Овочевий ринок у Катманду (Непал)

У структурі зовнішніх економічних зв'язків головною проблемою для країн Південної Азії залишається незначна роль зовнішньої торгівлі. Країни регіону лише намагаються подолати традиційну внутрішню спеціалізацію.