Країни Південно-Західної Азії (Близького і Середнього Сходу)

Географічне положення та склад території

До Південно-Західної Азії (Близького і Середнього Сходу) входять 16 країн, які розташовані на стикові трьох частин світу. Це Туреччина, Іран, Афганістан, Сирія, Ірак, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ємен, Кіпр. ЕГП цих країн значно покращилося після закінчення будівництва Суецького каналу та залізниці Берлін — Багдад (див. рис. 89).

Рис. 89. Політична карта Південно-Західної Азії

Важливе стратегічне положення, величезні поклади нафти та природного газу завжди приваблювали сюди розвинуті країни. Після розпаду СРСР найбільший вплив на події у цьому регіоні мають США. Південно-Західна Азія дуже неспокійний у політичному відношенні регіон. Тривалий час не припиняється арабо-ізраїльський конфлікт, не розв'язана курдська проблема. Південь Месопотамії став «яблуком розбрату» між Іраном, Іраком та Кувейтом, не припиняється громадянська війна в Афганістані. Греко-турецькі чвари призвели до поділу на дві частини Кіпру. Країни регіону є найбільшими у світі імпортерами зброї.

За державним ладом у регіоні є як республіки, так і монархії, більшість з яких абсолютні.

Природно-ресурсний потенціал

З попередніх курсів географи пригадайте, в яких кліматичних поясах розташована Південно-Західна Азія. Які проблеми розвитку цих країн пов'язані з кліматичними умовами?

Мінеральні ресурси регіону розвідані недостатньо. Крім величезних запасів нафти (66% світових запасів) та газу (26%), виділяються значні обсяги хромітів (Туреччина), мінеральних солей Мертвого моря та фосфоритів, калійних солей (Йорданія, Ізраїль) (див. рис. 90).

Рис. 90. Мінеральні ресурси країн Південно-Західної Азії

Населення Південно-Західної Азії

На території Південно-Західної Азії проживає 206 млн. осіб. Чисельність населення швидко зростає завдяки високому природному приросту населення. Країни регіону дуже різняться за кількістю населення, у Туреччині, Ірані та Афганістані сконцентровано 2/3 жителів регіону.

Розміщується населення також нерівномірно. Середня густота його в жодній країні не перевищує 100 осіб/км кв., а у пустельних районах вона менша 1 особи/км кв. Для регіону характерні значні міграції населення. Тут до цього часу проживають народи, що ведуть кочовий спосіб життя. Населення Ізраїлю формується за рахунок іммігрантів. Багато палестинських арабів змушені покинути батьківщину, на нафтових промислах працює значна кількість іноземних робітників-мусульман. Чимало турків працюють у Західній Європі, особливо у Німеччині.

Рівень урбанізації в цілому невисокий, а в Афганістані та Ємені — один з найнижчих у світі. Чисельність міського населення зростає швидкими темпами, але переважають окремі міста, агломерації тільки формуються (Стамбул, Тегеран). Особливо висока частка міських жителів у малих нафтодобувних країнах, у Бахрейні, Кувейті, та Катарі вона перевищує 90% населення. Деякі міста виникли ще в давні часи (Дамаск, Багдад, Бейрут, Ер-Ріяд тощо). Саме в цьому регіоні зародилися три основні релігії світу: іудаїзм, християнство, іслам. Міста Єрусалим, Мекка, Медина вважаються священними, їх щороку відвідує багато паломників.

Етнічний склад населення доволі складний. Найбільш однорідне населення Аравійського півострова, основу якого складають араби. Туреччина, Іран, Афганістан та Ірак — багатонаціональні країни. Поряд з турками, персами, афганцями (пуштунами) та арабами живуть національні меншини: курди, азербайджанці, узбеки, таджики та інші. Етнічні та релігійні відмінності створюють серйозні політичні й економічні труднощі у кожній країні.

Загальна характеристика господарства

За рівнем економічного розвитку країни Південно-Західної Азії належать до двох типів: Ізраїль, Туреччина та Кіпр — це середньорозвинуті країни, решта держав — це країни, що розвиваються. Але й ці групи неоднорідні.

Ізраїль — індустріально-аграрна країна, частка промисловості якої у ВВП складає 30%. У структурі промисловості переважають наукомісткі галузі: медична електроніка, засоби зв'язку, комп'ютери. Розвиваються також металообробна, авіаційна, суднобудівна, електротехнічна, хімічна, алмазообробна промисловість. Високу питому вагу в економіці має військова промисловість.

Політика кіпрського керівництва спрямована на перетворення країни в торговий, фінансовий і туристичний центр. Для економіки цієї країни характерна висока частка сфери послуг (47% ВВП). Провідними галузями промисловості є харчова, швейна, гірничодобувна, промисловість будматеріалів.

Основою економіки країн, що розвиваються, є сільське господарство, яке й досі є відсталим і малопродуктивним через архаїчні аграрні відносини. Постійні посухи є справжнім лихом для населення цих країн. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Країни Південно-Західної Азії довозять зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

У сільському господарстві переважає рослинництво. Його основа — споживчі культури (пшениця, кукурудза, овочі), бавовник. Значні площі зайняті виноградниками й фруктовими насадженнями. За виробництвом і експортом ізюму, сухофруктів, мигдалю та фініків регіон займає провідне місце у світі.

Тваринництво малопродуктивне. Тут розводять овець і кіз, віслюків і верблюдів. На світовому ринку цінується каракуль з Афганістану (див. рис. 91).

Рис. 91. Сільське господарство країн Південно-Західної Азії

Афганістан належить до найменш розвинутих країн світу. Труднощі, пов'язані із загальною відсталістю країни, посилилися через багаторічну громадянську війну. Розмір завданої війною шкоди досягає 3/4 всіх попередніх вкладень у розвиток країни за 50 років.

Основне багатство країн узбережжя Перської затоки — нафта, промисловий видобуток якої, в основному, розпочався після Другої світової війни за рахунок іноземних капіталів. У цих країнах найнижчі витрати на видобуток і найвища у світі продуктивність праці у нафто- і газодобувній промисловості, що є наслідком сприятливих природних умов і низького рівня заробітної плати. Величезні обсяги експорту нафти (90% видобутку) спричинили розвиток транспортної інфраструктури: трубопроводів та нафтових портів-терміналів.

Країни намагаються вкладати нафтодолари у промисловий розвиток, щоб забезпечити надійне економічне зростання у постнафтовий період та зменшити залежність від нестабільного й невідновного джерела доходів. В одних країнах з'явилися центри нафтопереробної промисловості (ОАЕ, Саудівська Аравія) та підприємства для зрідження газу (Катар, Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Сирія). В інших — в Йорданії, Ємені, Сирії, Саудівській Аравії— посилився розвиток гірничодобувних галузей (видобуток фосфоритів, калійної та кухонної солей, сировини для скляної та цементної промисловості, свинцево-цинкових та залізних руд). У 80-ті роки XX ст. швидкими темпами розвивалися галузі обробної промисловості. Були створені металургійні заводи з виробництва сталі і труб у Саудівській Аравії, Іраку, Катарі, Йорданії. Серед галузей кольорової металургії з'явилася алюмінієва промисловість (Бахрейн, Кувейт). У багатьох країнах почали формуватися центри металообробки: заводи зі складання автомобілів (Ірак, Кувейт), електроламповий (Ірак), судноремонтний (Бахрейн). На основі гірничодобувних галузей почала формуватися хімічна та цементна промисловість. Розвиваються також легка і харчова промисловість. Але розміри промислового виробництва ще незначні (див. рис. 93).

Рис. 92. Найбільший у світі завод опріснення морської води у Саудівській Аравії

Рис. 93. Основні промислові центри країн Південно-Західної Азії

Внутрішній транспорт розвинутий недостатньо. У перевезеннях основне навантаження падає на автомобільний транспорт. Країни Південно-Західної Азії розташовані на важливому перехресті морських та повітряних шляхів. Неабияку роль у зовнішніх зв'язках регіону відіграє морський транспорт.