Перший водний кадастр
3.2. Історія становлення державного водного кадастру
Перший водний кадастр. За багатьма видами природних ресурсів складання кадастрів тільки починається, проте робота зі створення водного кадастру має багату історію.
Пропозиції щодо створення водного кадастру СРСР (у складі якого перебувала Україна) були сформульовані ще в 1923 році на конференції, присвяченій вивченню природних виробничих сил Росії. Та реально розпочати справу вдалося лише у 30-ті роки, коли було накопичено перші, тоді ще небагаточисельні, дані щодо гідрологічного режиму водних об'єктів. У 1931 році вийшла Постанова Держплану СРСР про необхідність складання водного кадастру СРСР. На той час уже був зібраний значний масив інформації про дослідження вод, однак він містився у різних відомчих виданнях чи зберігався в архівах. Така ситуація значно ускладнювала використання даних гідрологічних спостережень. З метою забезпечення господарського комплексу гідрологічними даними необхідно було їх зібрати та опрацювати за єдиною методикою.
Ентузіастом, ідейним натхненником робіт зі створення водного кадастру був перший директор Державного гідрологічного інституту, член-кореспондент АН СРСР В.Г. Глушков. Кадастрвін порівнював з багатоповерховою спорудою, для будівництва якої необхідно володіти достатньою кількістю "цегли", тобто достатнім обсягом інформації, отриманої на базі виконаних широких польових та експедиційних досліджень і розвитку стаціонарної мережі пунктів спостереження.
Передбачали, що структура водного кадастру налічуватиме дві частини:
1. Каталог водних об'єктів та основних відомостей про них.
2. Гідрологічний атлас СРСР.
Основою водного кадастру вважали каталог водних об'єктів.
Оскільки складання водного кадастру потребувало значного часу, а необхідність в систематизації та подальшого видруку хоча б частини наявних гідрологічних матеріалів була досить великою, вирішено протягом одного-двох років скласти і видати порайонні довідники.
Планували, що довідники матимуть п'ять частин. Перша частина присвячувалася географічним аспектам гідрології району. Друга мала відображати питання гідрологічної вивченості району, (у тім числі вивченість топографії, гіпсометрії), а також характеристику експедиційних, стаціонарних досліджень вод району. Третя частина містила характеристики основних водних об'єктів — річок, озер, боліт, льодовиків, підземних вод: гідрографію, рівневий режим, живлення річок, стік, наноси, хімізм, флору і фауну в річках. Четверта частина присвячена загальним гідрологічним властивостям району (опади, випаровування і конденсація, характеристика поверхневого стоку і ґрунтового живлення, гідрофізичні процеси, гідрохімічні та гідробіологічні характеристики). У п'ятій частині подавали характеристику існуючим і можливим видам використання вод району, таким як водний транспорт, гідроенергетика, водопостачання, зрошення та обводнення, осушення, водні промисли, використання вод для лікувальних цілей, руйнівна діяльність води і боротьба з нею, комплексні водогосподарські заходи.
Виконання кадастрових робіт, розпочатих ще у 1932 році, було покладено на Гідрометеорологічний комітет СРСР, зокрема — спеціально створене Бюро водного кадастру, яке працювало під методичним керівництвом Державного гідрологічного інституту. В окремих республіках і областях цю роботу покладали на республіканські Бюро водного кадастру Управління гідрометеорологічної служби. Держплан зберіг за собою функції загального спостереження за роботою і координацію планів кадастрових робіт з планами гідрологічних робіт інших закладів і відомств.
Виконання кадастрових робіт передбачало:
1. Облік і збирання усіх архівних і літературних даних про води Союзу, їхнє зведення, перевірку і систематизацію. Результатом цього етапу було складання гідрологічних довідників.
2. Спеціальні польові експедиційні і стаціонарні дослідження, які мали на меті заповнення "білих плям" у вивченні тих чи інших водних об'єктів, а також доповнення та уточнення вже виконаних робіт.
3. Узагальнююча камеральна обробка як архівних і літературних, так і польових матеріалів, яка мала на меті складання каталогу водних об'єктів Союзу і Гідрологічного атласу СРСР.
Кадастрові матеріали випускались із друку також як "Матеріали про режим річок СРСР". Їх видавали окремими випусками за басейнами окремих річок. Ці випуски об'єднували у томи за басейнами морів (наприклад, том 1 — басейн Каспійського моря, том 2 — басейн Чорного та Азовського морів, том 3 — басейн Балтійського моря і так далі, всього сім томів).
Створення першого водного кадастру було завершено перед початком Другої світової війни.
Перший в СРСР кадастр вод суходолу складено у 1933-1940 pp. Державним гідрологічним інститутом.
Він вміщував:
1. Районні довідники про водні ресурси.
2. Матеріали про режим річок.
3. Відомості про рівень річок (з 1936 року — Гідрологічні щорічники).
Додатково до гідрологічних щорічників публікували матеріали спостережень спеціальних стокових, озерних і болотних станцій, а також матеріали спостережень над випаровуванням із водної поверхні та поверхні ґрунту.
Роботи з водного кадастру території України до 1936 року здійснювали в науково-дослідному Гідрометеорологічному інституті (ГИМЕИН), згодом — у режимних секторах Української гідрометеорологічної служби, з 1950 року — в Київській науково-дослідній гідрологічній обсерваторії, у 1954-55 роках — завершені в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті виданням 8-томного Довідника з водних ресурсів Української РСР.
Перший водний кадастр колишнього СРСР мав важливе значення для планування розвитку різних галузей господарства, обґрунтування проектів потужних водогосподарських об'єктів і систем (у тім числі ГЕС на Дніпрі), виконання важливих наукових досліджень та узагальнень.