Грунтовий покрив Львівської області: сірі лісові грунти, чорноземи дерново-карбонатні і дерново-підзолисті

Контрастність природних умов Львівщини та непроста історія їх розвитку привела до формування складної структури грунтового покриву. У межах області утворилися грунти мінеральні (піщані, суглинкові, глинисті) та органічні (торфовища), підзолистого, дернового, чорноземного і буроземного типів грунтотворення з різними грунтоутворюючими та підстелюючими породами.

Карта грунтів Львівської області

Грунтові профілі грунтів Львівської області

Найбільш різноманітними за ознаками і мінливими у просторі є грунти рівнинних територій.

На височинах, вкритих лесовидними суглинками сформувались грунти сірі лісові та чорноземи опідзолені та вилуговані.

Сірі лісові грунти

Сірі лісові грунти поширені на Сокальській гряді Волинської височини, Пасмовому Побужжі, Сянсько-Дністровському межиріччі, Ходорівському Опіллі та Подільській височині.

Для

формування сірих лісових грунтів

Добрі фільтраційні і вбірні властивості мінеральної частини грунту (забезпечують лесовидні суглинки).
Значна кількість опадів, наявність широколистих лісів (забезпечується кліматичними умовами).
Активні мікробіологічні процеси в грунтах (багато органічних решток, достатньо тепла і вологи).

Залежно від повноти прояву цих умов, місцевих особливостей мінерального складу, біологічних та мікрокліматичних умов формуються різновиди сірих лісових грунтів: сірі, ясно-сірі чи темно-сірі лісові грунти. Відмінності між ними видні за вираженістю у грунтовому розрізі різних генетичних горизонтів.

Найвиразніше поділеним на генетичні горизонти є ясно-сірий грунт, що розвивається в умовах активного промивного режиму з порівняно повільним накопиченням органічних сполук. Розпізнати цей грунт можна за наявністю вимивного (елювіального — ясно-сірого) прошарку між приповерхневим (гумусово-елювіальним) та вмивним (ілювіальним — бурим і щільним) горизонтами.

У сірого лісового грунту вимивний горизонт не вирізняється, а промивний режим добре видний по структурі і щільності вмивного горизонту.

Темно-сірий грунт відрізняється збільшеною потужністю і темним кольором гумусового горизонту, меншою щільністю вмивного горизонту.

Сірі лісові грунти відносяться до найбільш родючих (особливо темно-сірі) у межах області, а тому території, де вони переважають, давно освоєні і використовуються під ріллю. На них не спостерігається вимокання посівів, вони добре реагують на внесення добрив (хоч і швидко їх втрачають через промивний режим). Систематичне і тривале внесення органічних добрив, глибока оранка стирають відмінності між сірими і темно-сірими грунтами.

На височинах, що перекриваються шаруватими суглинками (в т.ч. з ознаками лесовидності) фільтраційні здатності грунтового профілю понижуються, або ж втрачаються. Понижені фільтраційні властивості мають сірі лісові грунти Поділля і Сянсько-Дністровського межиріччя. Тут за умов тривалих дощів може розвиватися поверхневе перезволоження.

Чорноземи опідзолені

На давно окультурених землях, де століттями панує землеробство де рельєф виположений слабим поверхневим змивом, сформувалися чорноземи опідзолені — добре гумусовані, з глибоким (1,5-2 м) профілем. Це найродючіші грунти Львівщини. Зустрічаються вони на Львівському Опіллі, Ходорівському Опіллі та на лівобережній частині Сокальського пасма.

Рекомендуємо ознайомитись із більш детальною характеристикою опідзолених чорноземів та їх генетичного профілю.

Всі різновиди сірих лісових грунтів, а також чорноземи опідзолені, що залягають на схилових поверхнях, легко піддаються поверхневому площинному і лінійному змиву, а тому головною умовою їх збереження при сільськогосподарському використанні є дотримання правил протиерозійних технологій.

Дерново-карбонатні грунти

Невеликі площі вздовж підніжжя Подільського уступу та підніжжя Сокальського пасма на переході до Малого Полісся покриті чорноземами вилуженими. Вони глибокопрофільні, багаті на гумус, промиті від карбонатів.

Дерново-карбонатні грунти сформувались на тих підняттях Малого Полісся, які мають близьке до поверхні залягання мергелів. Такі підняття поширені вздовж північної, (с.Карів, Домашів, м.Радехів, с.Корчин), південної (Суходоли), східної (Броди) та західної (Забіря) окраїн Малого Полісся. Для цих грунтів властивий дуже короткий профіль (40-60см), і висока гумусованість.

Насиченість грунту карбонатами сприяє накопиченню гумусу, через що грунти в нормальному зволоженому стані дуже темні — до чорного. Світліші відтінки — аж до сірувато-білого появляються від надмірного збагачення карбонатами або від перемішування із звітрілим мергелем при оранці. В посушливі періоди ці грунти мають здатність до ущільненння і розтріскування, важкі для обробітку. В перезволоженому стані вони надто «клейкі». При оптимальному зволоженні — це легкі для обробітку і дуже родючі грунти, особливо придатні під буряки, зернові та бобові культури.

Детальна характеристика дерново-карбонатних грунтів.

Дерново-підзолисті грунти

Великі площі (біля 15% території області) зайняті дерново-підзолистими грунтами. Для їх формування необхідні добра фільтраційна здатність, достатня кількість опадів для створення промивниго режиму і кисла реакція грунтової вологи, що сприяє вимиванню поживних речовин. Такі умови забезпечуються грунтоутворюючими породами піщаного і супіщаного складу, якими вистелене Мале Полісся та Яворівщина, поширення соснових лісів, хвоя яких сприяє підкисленню вологи в грунті, та регулярне випадання дощів.

Низька вбірна здатність супіщаного і піщаного субстрату не сприяє засвоєнню поживних речовин, а тому такі грунти мають мало гумусу, низьку родючість і відносяться до найбідніших у Львівській області.

Особливо бідними є піщані відміни, на яких, через непридатність під ріллю, ростуть соснові ліси. Супіщані та легкосуглинкові відміни дерново-підзолистих грунтів використовуються у сільському господарстві. Вони займають середні висотні рівні — низькі межиріччя, що зайняті під ріллею і пасовищами.

Грунти дерново-підзолистого ряду (піщані, супіщані та суглинкові) зустрічаються також на Поділлі та Розточчі — на тих схилах, де відсутній лесовий покрив, а піщані і супіщані корінні та давньоалювіальні відклади формують поверхні схилів гряд та прохідних долин. Найбільші площі вони займають на західній частині Розточчя.