Ковалевський Єгор Петрович. Косоногов Йосип Йосипович. Краснов Андрій Миколайович. Крокос Володимир Іванович.

Ковалевський Єгор Петрович

Ковалевський Єгор Петрович (18.02.1809 р., за іншими даними 1811 р., с. Ярошівка, тепер Дергачівського району Харківської області — 2.10.1868 р.) — відомий мандрівник, письменник, дипломат, член-кореспондент (з 1856 р.) і почесний член (з 1857 р.) Петербурзької Академії наук. У 1828 р. Закінчив Харківський університет. З 1829 р. працював на золотопромислових заводах Алтаю та Уралу.

У 1837 р. як досвідчений фахівець вивчав природні багатства Чорногорії. У 1839-1840 pp. мандрував у Середній Азії. Протягом 1847-1848 pp. проводив географічні і геологічні дослідження у Північно-Східній Африці, зокрема в Єгипті для організації там золотих промислів. Одним з перших вказав правильне географічне положення витоків Білого Нілу. На основі матеріалів, зібраних під час мандрівок 1849-1850 pp. і 1851 р. склав опис Монголії і Китаю. Брав участь в укладанні Кульджинського трактату (1851 p.), який сприяв розширенню торгівлі Росії з Китаєм. З 1856 р. — директор Азіатського департаменту. У 1857-1865 pp. — помічник голови Російського географічного товариства.

Косоногов Йосип Йосипович

Косоногов Йосип Йосипович (31.03.1866, Каменськ-Шахтинський Ростовської області РРФСР — 22.03.1922) — український фізик і метеоролог, професор з 1903 p., академік АН України з 1922 р. Після закінчення 1889 р. Київського університету працював у цьому вузі (1903-1922 pp.) — завідуючим кафедрою фізичної географії. Керував Київською метеорологічною обсерваторією (1895-1916 pp.) і Придніпровською метеорологічною мережею (1895-1902 pp.).

Наукові дослідження стосуються фізики атмосфери, зокрема метеорології та агрометеорології. Вивчав електричні та оптичні явища, річний і сезонний хід сонячного сяйва, інтенсивність нічного випромінювання; досліджував залежність розвитку окремих сільськогосподарських культур від температури і вологості повітря, опадів, хмарності та інших метеорологічних елементів. Ініціатор видання сільськогосподарського бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії.

Краснов Андрій Миколайович

Краснов Андрій Миколайович (8.11.1862, Петербург — 1.01.1915, Тбілісі) — ботанік, географ і мандрівник, доктор географічних наук з 1894 р. У 1885 р. закінчив Петербурзький університет. У 1889-1911 pp. — професор Харківського університету, де створив і очолив кафедру географії, якою завідував 23 роки. Проводив геоботанічні дослідження у північно-східній частині України, на Поволжжі, Алтаї, Тянь-Шані, Сахаліні, Кавказі. Здійснив подорожі до країн Західної Європи (1887 р), Північної Америки (1890 p.), Південно-Східної Азії (1892 p., 1895 p.).

Засновник і директор Батумського ботанічного саду (1912-1914 pp.), в основу створення якого були покладені географічні принципи. Розвивав ідеї В. Докучаєва про природні зони, розробляв питання походження грунтів, лісу, степової рослинності, еволюції рослинного покриву помірних і арктичних широт. На основі вивчення та порівняння трав'янистих степів північної півкулі розвинув геоморфологічну гіпотезу безлісся степів. Вивчав тропічну і субтропічну флору з метою введення цінних рослин у культуру, зокрема чаю. Ім'ям А. Краснова названо вершину згаслого вулкана на Сахаліні. Його робота «Трав'яні степи північної півкулі» (1894 р), в якій подано комплексну фізико-географічну характеристику степових ландшафтів Євразії і Північної Америки, була вперше прилюдно захищена як докторська дисертація.

Є автором лекційних курсів «Основи землезнавства» (1895 p.), «Лекції з фізичної географії» (1910 p.). Основне завдання географічної науки А. Краснов вбачав у виявленні географічних комплексів, вивчені їх особливостей і причин поширення.

Крокос Володимир Іванович

Крокос Володимир Іванович (26.04.1889, Одеса — 29.11.1936, там же) — український геолог і палеонтолог, доктор геологічних наук з 1926 р., професор з 1927 р. У 1912 p. закінчив Новоросійський університет в Одесі, у якому працював до 1922 p., а у 1922-26 pp. — у Одеському сільськогосподарському інституті. Протягом 1926-36 pp. завідував палеонтологічним відділом Геологічного інституту АН УРСР; одночасно, з 1927 р. — професор кафедри геології і палеонтології Київського університету народної освіти, з 1933 р. — завідуючий цією ж кафедрою і декан геолого-географічного факультету Київського університету.

Основні наукові дослідження стосуються питань теоретичної геології, регіональної геології, палеонтології, палеонтології ссавців, геології антропогенових відкладів. Удосконалив методику вивчення лесів і розробив схему їх стратиграфічного розчленування та районування. Провадив гідрогеологічні дослідження й вивчав грунти на півдні України.