Срезнєвський Б.І. Танфільєв Г.І. Тутковський П.А.

Срезнєвський Борис Ізмаїлович

Срезнєвський Борис Ізмаїлович (1857, Петербург — 24.11.1934, Київ) — український метеоролог і кліматолог, академік АН України з 1920 р. У 1879 р. закінчив Петербурзький університет. У 1882-1892 pp. працював у Головній фізичній обсерваторії (нині Головна геофізична обсерваторія). В 1894-1918 pp. — професор Юр'ївського (Тартуського) університету. Одночасно з 1900 р. керував Прибалтійською метеорологічною службою. З 1919 р. працював в Україні, очолював Київську метеорологічну обсерваторію; читав лекції з метеорології та геофізики у Київському інституті народної освіти (нині Київський університет).

Б. Срезнєвський — один з організаторів метеорологічної служби в Україні. Основні праці — з питань синоптичної та сільськогосподарської метеорології, теорії випаровування, гідрографії. Розробив теорію ознак посушливості клімату, одну з перших схем кліматологічного районування України. Вивчав розподіл атмосферного тиску над європейською частиною Росії, шляхи циклонів, хуртовини, вплив погоди на людину. Сконструював ряд метеорологічних приладів.

Танфільєв Гаврило Іванович

Танфільєв Гаврило Іванович (6.03. 1857, Таллінн — 4.09. 1928, Одеса) — відомий фізико-географ, ботанік, ґрунтознавець, один з фундаторів болотознавства. В 1883 р. закінчив Петербурзький університет. З 1885 р. працював у департаменті землеробства міністерства державного майна. В 1895-1905 pp. — головний ботанік Петербурзького ботанічного саду, одночасно викладав у Петербурзькому університеті.

Брав участь у багатьох експедиціях по Росії, зокрема, в експедиції по вивченню грунтів. З 1905 р. — професор Новоросійського університету в Одесі (1905-1920 pp. — завідуючий кафедрою географії). Один із засновників Одеського сільськогосподарського інституту, де очолював кафедру ґрунтознавства (1918-1928 pp.). У1918-1926 pp. — завідуючий відділом природничо-історичних досліджень Одеської сільськогосподарської станції; 1923-1928 pp. — завідуючий кафедрою геології та географії Одеського інституту народної освіти, одночасно голова секції по вивченню природних багатств Одеської комісії краєзнавства при Академії наук. У працях продовжував і розвивав ідеї свого вчителя В. Докучаєва.

Основні дослідження — з питань взаємозв'язків між лісом і тундрою, лісом і степом; запропонував одну з перших схем фізико-географічного районування європейської частини Росії, Полісся. Автор одного з перших зведень про рослинний покрив Росії, а також монографії «Географія Росії, України і територій, що прилягають до них з заходу в межах Росії 1914 року» (1916-1924, ч.1-2, в.1-3). Брав участь у складанні першої карти грунтів європейської частини Росії. Президент Новоросійського товариства дослідників природи (з 1911 p.). Нагороджений Великою золотою медаллю Всесвітньої виставки у Парижі (1890 p.), медаллю ім. П. Семенова-Тян-Шанського (1908 р.) та Великою золотою медаллю Російського географічного товариства (1926 p.). Ім'ям Танфільєва названо острів у групі Курильських островів. Ним опублікована робота «Фізико-географічні області Європейської Росії» (1897 р.), в якій було обгрунтовано близькі до сучасних межі географічних зон. В роботі «Доісторичні степи Європейської Росії» (1896 р.) розвивав гіпотезу про велике поширення тут в минулому степових ландшафтів. Г. Танфільєву належить чотиритомна «Географія Росії» (1916-1924 pp.), підручник «Географія Росії. України і прилягаючих до них територій з заходу» (1922 p.).

Тутковський Павло Аполлонович

Тутковський Павло Аполлонович (1.03. 1858, с. Липовець, тепер смт. Вінницької області — 3.06. 1930, Київ) — український геолог, гідрогеолог, географ, академік АН України (з 1919 p.), академік АН Білорусі (з 1928). У 1882 р. закінчив Київський університет, у якому працював протягом 1884-1913 pp. — інспектор і директор народних училищ на Волині. З 1914 р. — професор, завідуючий кафедрою географії Київського університету. Одночасно займався геологічними дослідженнями. Брав активну, участь у створенні АН України; в 1919 р. очолив її фізико-математичнє відділення; з 1924 р. — керівник науково-дослідної кафедри геології, з 1926 р. — директор інституту геології, до якого увійшла кафедра. Один з організаторів і перший директор (1927-1930 pp.) Національного географічного музею України. Праці П. Тутковського присвячені питанням мінералогії, петрографії, регіональної геології, гідрогеології, палеонтології, четвертинної геології. Ним створена теорія еолового походження лесів. На його думку, лес утворився в процесі перевідкладання звітрілих льодовикових відкладів, а лесові горизонти пов'язані з кількаразовим наступанням льодовика.

П. Тутковському належать перші спроби фізико-географічної районізації Волині, а пізніше і території всієї України. В основу районізації Тутковський поклав генезис, еволюцію та зональність ландшафтів. Він вважав, що природні властивості фізико-географічних краєвидів впливають на сільськогосподарське виробництво. До головніших елементів «кожного краєвиду в природі» він включав також сільське господарство, побут. Це означає, що поняття «краєвиду» у Тутковського ширше від поняття природного ландшафту. Зональність Тутковський розумів як вираз генетичного взаємозв'язку між краєвидами. І хоча в основу їх виділення він поклав геолого-геоморфологічні ознаки (лесовий, зандровий, кінцево-моренний, моренний краєвиди), в їх поширенні, придатності до сільськогосподарського виробництва вбачав зональні закономірності. Дав загальну характеристику підземним водам України, запропонував проект водопостачання Києва артезіанськими водами, відкрив і описав карстові явища на Поліссі.

Велике значення мають його праці про природні ландшафти та природне районування України. П. Тутковський був ініціатором проведення заходів щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів. П. Тутковський — автор ряду навчальних посібників для вищої школи. Серед численних робіт відмітимо такі, як «Природна районізація України» (1922 p.), «Нариси з природи України» (1920 р.), «Загальне землезнавство» (1927 р.), «Викопні пустелі північної півкулі» (1910 р.), «Краєвиди України» (1929 p.).