Геологічні пам'ятки України

Роздольненський заказник. Відслонення девонських відкладів

Роздольненський заказник знаходиться біля с. Роздольного де на земну поверхню виходять девонські відклади, що залягають безпосередньо на породах кристалічного фундаменту. На правому березі р. Мокрої Волновахи від гирла до рудника Дальній на протязі 5 км тягнуться відклади порід девонського віку. Від с. Роздольного на південний захід прослідковуються нижньо-кам'яновугільні вапняки, вік яких визначений палеонтологічним методом.

Верхня частина відкладів («сірий девон») відслонена на бедрі р. Мокрої Волновахи вище с. Роздольного і представлена сірими і зеленувато-сірими пісковиками і конгломератами. Девонська свита («бурий девон») віслонюється на західній окраїні цього ж села. Вона складена бурими грубозернистими пісковиками і конгломератами.

Нижня частина верхньодевонських відкладів (антонтарамська свита) біля с. Роздольного являє собою вулканогенну товщу, яка складена з офітових іавптових базальтових порфіритів зеленого кольору, пере шарованих мікрокристалічними брєкчієвими лавами та альбітизованими міндалекам'яними базальтовими порфіритами буро-сірого кольору. Нижче залягають темно-сірі крупнообломочні туфи базальтових порфіритів.

Біля південно-східної окраїни с Роздольного, на лівому березі Кальміуса, відслонюється контакт девонських порід і порід кристалічного фундаменту. Тут проходить Василівський скид з амплітудою, яка перевищує 500 м. У скиді породи зім'яті до стану тектонічного борошна і брекчійовані. Потужність тонкороздрібнених порід 6-7 м, а усієї зони з інтенсивними розломами — декілька десятків метрів. У Василівському скиді до докембрійських гранітів і пегматитів з півночі підходить верхньодевонська товща, де перешаровуються базальтові порфірити і їх туфи. За 3-4 км на захід від р. Кашлагачу відслонюються верхнедевонські і нижньо-кам'яновугільні породи, які є продовженням геологічного розрізу Роздольненського відслонення.

Відслонення нижньокам'яновугіпьних порід

Між с. Новокатеринівкою та районним центром смт. Старобешів на лівому березі Кальміуса недалеко від впадіння р. Осикової відслонюються шари намюрського ярусу нижньо-кам'яновугільного відділу. У верхній частині відслонення видно два шари вапняків загальною потужністю 21,5 м, відділені десятиметровою пачкою аргілітів з двома тонкими пластами вапняків. У вапняках зустрічається більше сорока видів брахіопод, а також корали, мшанки, морські їжаки, трилобіти, гоніатіти та остракоди. Під вапняковою товщею залягають бешевські пісковики світло-сірого кольору, дрібно- та середньозернисті з похилою та горизонтальною шаруватістю. На пісковиках лежить шар кам'яного вугілля потужністю 0,4 м, перекриті алевролітами. Під пісковиками також залягає вугільний шар потужністю 0,75м.

Це свідчить про те, що на початку кам'яновугільного періоду у відносно глибокому шарі утворилися вапняки, а пізніше, як свідчать відклади, мілке море чергувалося тут з низьким заболоченим суходолом.

Тектонічні порушення в Юр'ївському крейдовому кар'єрі

На лівому березі р. Білої розташований крейдовий кар'єр, в якому відслонюються розрізи кампанського, туронського, коньякського і сантонського ярусів крейдової системи:

• кампанський ярус (потужність 33 м) — зверху залягає біла писальна крейда, під нею — світло- і темно-сірий мергель з зернами гравію і гальки, в товщі зустрічається мікрофауна і белемніти кампанського віку;
• сантонський ярус (75 м) — зверху темно-сірі мергелі з прошарками більш світлих дрібноплитчатих, нижче — білі і світло-сірі мергелі щільні з глауконітом, знизу — мертелі з домішками піску, то містять мікрофауну сантонського віку;
• коньякський ярус (47 м) — зверху залягають мергелі і крейда з кремнями, знизу — мергелі вохристі з глауконітом, що містять мікрофауну;
• туронський ярус — зверху світло-сірий вапняк дуже щільний з великою кількістю глауконіту, з кремнієвою галькою; знизу — конгломерат із гравію і гальки, кремніїв і фосфоритів (0,7 м). Видима потужність ярусу 2,7 м.

У кар'єрі і навколишніх відслоненнях видно незвичайні для шарів цього віку круті падіння (60-80°), що відповідають падінню підстилаючих порід кам'яновугільного віку.

Петрівський розріз палеогенових відкладів

У с. Старі Петрівці у берегових урвищах Київського водосховища на протязі 4 км відслонюються породи четвертинного, неогенового і палеогенового віку:

• четвертинні відклади — ґрунтовий шар (потужність 0,5-1,0 м); суглинок лесовидний сірувато-палевий (1,0-2,0 м); моренний суглинок червоно-бурий, дуже пісковиковий, іноді з уламками кристалічних порід, вгорі зустрічається червонуватий озалізнений різнозернистий пісок (12,2м);
• неогенові відклади — червоно-бурі глини з вапняковими конкреціями, під ними строкаті глини сірі, вишнево-червоні, пластичні з марганцевими бобовинами (загальна потужність 3,0-5,8 м); полтавська серія — піски білі й жовтуваті, тонкозернисті, кварцеві, зверху залягає слабозцементований пісковик (до 1 м), знизу — пропластки бурого вугілля на піщанистій вуглистій глині (від 0,15 до 1,0 м);
• палеогенові відклади (опорний розріз): харківська свита — піски сірувато-зелені й охристо-зелені глауконітові, різнозернисті, чергуються з пропластками глинистих пісків буруватого чи темно-сірого кольору, знизу проходить шар слабозцементованих пісковиків, які мають жовтий колір, або міцних залізистих темно-бурих (до 2,0 м). У пісках харківської свити зустрічаються скупчення та окремі шматки бурштину (у середньому до 5 г, інколи до 0,5 кг). Бурштин жовтувато-коричневий, жовтувато-білий, коричнево-жовтий, яскраво-жовтий, винно-жовтий, вкритий тонкою буро-жовтою кіркою окислення. Потужність харківської свити 6,6-17,5 м. Київська свита — зверху залягає дрібнозернистий пісок глауконітовий, сіро-зелений, нижче — темно-зелений (2,2 — 2,4 м), знизу відслонюється мергель темно-зеленого кольору (потужність, що спостерігається, до 20м).

Тектонічна пам'ятка гора Калитва

Між с. Китайгородом і районним центром смт Царичанкою на правому березі Орелі піднімається гора Калитва. Вона складена в основному неогеновими і четвертинними палево-жовтими суглинками. Осадові породи зім'яті в складки, порушені скидами і насувами, спостерігаються зсуви. Існує гіпотеза, за якою утворення гори викликане рухом дніпровського льодовика, який зім'яв шари гірських порід. За другою гіпотезою — в утворенні гори брали участь неотектонічні рухи. Гора Калитва цікава і як археологічна пам'ятка.

Валуни на південній межі поширення морени дніпровського зледеніння

Біля с. Бородаї Верхньодніпровського району на поверхні другої надзаплавної тераси правого берега Дніпра знаходяться льодовикові валуни гранітів, гранодіоритів, магматитів розміром до 5-7 м. Це валуни дніпровського льодовика, які свідчать про те, що сюди доходило дніпровське материкове зледеніння.

В північно-західній частині с. Домоткані на крутому березі Дніпродзержинського водосховища знаходиться горб, що піднімається на 15 м над місцевістю та на 30,6 м над рівнем води. Північна частина горба підмивається водами водосховища. На його вершині і біля урізу води лежать валуни крупнозернистого рожевого граніту розміром 3,5-4,0 м із морени дніпровського зледеніння. Вона складена бурим, світло-коричневим і палевим суглинком з великою кількістю дрібних і великих (в основному 15-30 см) уламків різних порід. Потужність морених відкладів 2,0-2,7 м. Вони простежуються на 700 м вгору і на 200 м вниз по течії. Під мореною залягає дрібно- і середньозернистий кварцевий пісок з галькою і гравієм кристалічних порід.