Зандри. Ками. Степові блюдця. Бердянська коса

Зандри

Зандри — форми льодовикового акумулятивного рельєфу, що утворені потоками талих льодовикових вод біля краю льодовика. Розрізняють поодинокі, покривні (зандрові рівнини) та долинні зандри.

На території України покривні зандри у вигляді смуг до 20-30 км завширшки поширені на Поліссі (на межиріччях Убідь — Ревна — Десна й Уж — Тетерів). На деяких ділянках покривні зандри мають характерний хвилястий чи западинний мікрорельєф. Складаються вони різнозернистими пісками з невеликими домішками грубішого матеріалу. Долинні зандри, поширені переважно біля південної межі Дніпровського льодовикового потоку, пов'язані з улоговинами стоку талих льодовикових вод. На вододілах Тясмин — Вільшанка — Гнилий Тікич — Тясмин — Інгулець, Сейм — Псел вони виражені плоскими поверхнями. В місцях, де долини стоку успадковані сучасними річковими долинами, вони мають вигляд флювіогляціальних терас. Складені піщано-гравійними відкладами потужністю 15-20 м з досить великим вмістом гальки.

Ками

Ками — водно-льодовикові акумулятивні форми рельєфу у вигляді окремих горбів, коротких пасом, терас. Згідно з найпоширенішою гіпотезою ками утворюються в період деградації зледеніння у крайових льодовикових зонах у порожнинах на поверхні та всередині масивів так званого мертвого льоду. Розрізняють ками фронтальної та зафронтальної частини.

На території України ками зустрічаються на півночі Волинської, Житомирської і Київської областей. Найпоширеніші внутрішньольодовикові ками зафронтальної зони площею 0,1-2 км², заввишки 5-30 м. Представлені вони поодинокими формами у верхів'ї р.Ужа (біля с Барашів, в долині р. Мики), на межиріччях Убеді і Снову і цілими полями, де ками не мають повної орієнтації (межиріччя Стохід-Стир на північ від смт Маневичів, Снов-Десна біля с. Осового, у верхів'ї Здвижу). У долині р. Мики є камова тераса протяжністю до 5 км, завширшки 0,3-1,2 км. До фронтальної зони належать ками плосковершинних форм завширшки 0,4-0,1 км, завдовжки 3,5 км, висотою 5-12 м, які ланцюгом витягнуті вздовж долини Унави, між селами Триліси і Дорогинка. Переважають ками, що складаються з флювіогляціальних відкладів тонкогоризонтально-шаруватих пісків з домішкою гравію та поодинокою галькою. Деякі представлені лімно-гляціальними стрічкоподібними алевритами, глинами та глинистими тонкозернистими пісками, акумуляція яких проходила в непроточних водоймах. Зафронтальні ками перекриті моренними відкладами, тобто є внутрішньольодовиковими. Для відкладів, з яких складаються ками, характерна деформованість, пов'язана з їх просіданням і тиском льодовика.

Степові блюдця

Степові блюдця — пологі, замкнуті безстічні зниження округлої або овальної форми діаметром від 10-15 м до сотень метрів, заглибшки від 1-1,5 до 3-4 м. Поширені на площах залягання лесів, лесових легких суглинків та супісків, у підошві яких немає слабоводопроникних порід. У межах блюдця степового від поверхні до глибини від 3-4 до 7-10 м. спостерігається зміна складу і фізико-механічних властивостей порід, зростають оглеєність, вологість, щільність. Природу степового блюдця недостатньо вивчено. Існує декілька гіпотез, в яких їх розглядають як наслідок мерзлотних процесів.

На території України степові блюдця найбільш поширені на вододільних слабостічних рівнинних поверхнях, де вони є місцевими базисами ерозії, в межах високих терас середнього Дніпра та інших терас річок басейну Сіверського Дінця, в північно-західній частині Причорноморської низовини. Вони утворюють полігональний мікрорельєф зі щільностю 14-84 форми на 1 км² (найбільша — між Чигирином та Черкасами). В перигляціальній зоні степові блюдця разом з поширеними тут подами займають 15-20% площі межиріч. Тут вони розміщені по площі нерівномірно або розташовані лінійно на продовженнях улоговин стоку (лівобережжя Дніпра). Навесні та під час зрошування у степових блюдцях утворюються невеликі озера.

Бердянська коса

Бердянська коса знаходиться на північному узбережжі Азовського моря. Довжина її 23 км, ширина 15 км. Основа Бердянської коси поступово переходить у вузьку (до 100 м) смугу суходолу й закінчується значним розширенням. На західному узбережжі Бердянської коси - два невеликі півострови Малий Дзензик та Великий Дзензик). Складається коса переважно з піску та битих черепашкових молюсків. Поверхня її — слабохвиляста рівнина з піщаними горбами заввишки до 1,5-2 м. На сході є піщані дюни. Західні береги Бердянської коси порізані невеликими бухтами. У найширшій її частині є численні мілководні солоні озера. Рослинність — переважно голофітна, навколо озер — зарості очерету, осоки тощо. Оточена обмілиною, що виступає далеко в море.