Хаджибейський, Куяльницький, Тилигульський, Березанський лимани. Урочище Петрівка

Хаджибейський лиман

Своєрідний світ природи і історії України, цікаве сьогодення. Почнемо із Хаджибейського лиману. Розгорніть, будь ласка, фізичну карту України і знайдіть на північ від Одеси Хаджибейський лиман. Він отримав назву від поселення Хаджибей. Історики і географи ще в XIX столітті вважали, що цей лиман в давнину використовували як гавань. Але ж сучасний лиман відділяє від моря декілька кілометрів суходолу. Пересип утворилася порівняно недавно, і в IV-III століттях до н.е. Хаджибейський і сусідній Куяльницький лимани вільно сполучалися з морем. Тут знаходили собі притулок моряки і рибалки. Археологи підтверджують цю думку. В лиман вільно заходили великі морські гребні і парусні судна. Про це говорять знахідки якорів на дні лиману.

Сучасний Хаджибей продовжує дивувати людей мінливістю свого природного характеру. Він міняється, як погода. Один час він був солоний, як океан, і не замерзав навіть у найсуворішізими. Потім став майже прісноводним, особливо в останні роки. Відповідно помінялися і мешканці лиману. Ще п'ятнадцять років тому в солоній воді Хаджибея жили бички, глосса, креветки і навіть така суто морська риба як калкан — чорноморська камбала. Нині лиман у великій кількості населяє срібний карась, зустрічається короп, лящ і навіть дністровський судак. Останній потрапив сюди, звичайно, не без допомоги людини.

Куяльницький лиман

На віддалі 3-5 км паралельно Хаджибейському розміщений Куяльницький лиман. За своєю природою він одна із найунікальніших водойм. На всій своїй акваторії Куяльницький лиман мілководний. Води його іноді настільки насичуються солями, стають такими щільними, що й куряче яйце не тоне. До речі, чумацький шлях, по якому наші пращури їздили по сіль, вів і до Куяльника. Донині збереглися міцно вбиті в дно лимана дубові кілки. Це сліди карт, в яких осідала сіль внаслідок випаровування води. Лиман простягнувся з північного заходу на південний схід на 30 км. Ширина його місцями перевищує З км. Годі шукати рибу в Куяльнику. Тут не зустрінеш навіть краба. Не багато знайдеться мешканців водойм, які можуть пристосуватися до життя в занадто солоних водах лиману. В цьому відношенні його в певній мірі можна назвати українським Мертвим морем. Однак солона вода і грязі є, разом з тим, і основним багатством Куяльника. Уже близько ста років приїжджають сюди люди, щоб прийняти чудодійні «єгипетські ванни». Вони і складаються із грязі і лиманної ропи Куяльника.

Тилигульський лиман

Тилигульський лиман знаходиться на кордоні Одеської і Миколаївської областей. За довжиною він більш як удвічі перевищує Куяльницький лиман. Цікаві географія та історія цієї водойми. До цього часу збереглися легенди про величезні рибні багатства Тилигула. Але, на жаль, багато що уже в минулому. В пониззі лиману, майже біля самого моря, досить багато бичків. Тут же трапляється глосса. Пониззя Тилигульського лиману нагадує море. Вище все частіше зустрічаються тихі затоки, а біля впадіння річки Тилигул — піщані коси.

Одним із найбільших див природи Тилигульського лиману є вугор. Він зустрічається досить рідко. Як і навіщо потрапляє ця таємнича змієподібна риба в що водойму, ніхто точно не знає: чи то в пошуках їжі, чи від переслідувань хижаків, а може, сюдиведе його могутній інстинкт. Ще в минулому столітті деякі вчені вважали, що вугор приходить в Дніпро з Німана через Пінські болота. Звідти він потрапляє у північну частину Чорного моря. Щорічно, коли біля берегів добре прогрівається вода, Тилигул чекає на кефаль. З давніх-давен йшла вона кожної весни на відкорм із моря. Але справжнім чудом лиману споконвіку був сазан. Понад 350 років тому Г. Боплан у своїй книжці про Україну розповідав, як у Тилигулі виловлювали коропів неймовірної величини. Але це були не коропи, а сазани. Бони припливали в лиман із Дніпра. На той час могутня річка виносила в море багато прісної води, а з нею і рибу. Північна частина Чорного моря була дуже опріснена. По цій воді сазан пройшов у Тилигул, де і прижився. Умови виявилися надзвичайно сприятливими. Риби розплодилося стільки, що під її напором тріщав очерет. Але все це в минулому. Винний тут не стільки вилов риби, скільки зміна гідрологічних умов. Раніше лиман з'єднувався з морем неглибокою протокою. Весною її відкривали, щоб молодь кефалі могла зайти в лиман. На літо протоку засипали піском. Восени її знову очищали. В кінці 50-х років лиман з'єднали з морем глибоким відкритим, без шлюзів, каналом. Ідея на перший погляд була розумною. Необхідно було відкрити шлях для риби із моря. Але виявилося — це була помилка. Кефаль відмовилася йти в лиман по «широкому шляху». Не допоміг і інстинкт багатьох поколінь. Солона ж вода стала вільно надходити в лиман і знищила сазанів.

Урочище Петрівка

Поблизу Тилигульського лиману на площі 346 га розміщується пам'ятка природи — урочище Петрівка (Петрівський ліс). Поряд, але безпосередньо на лимані знаходиться «Коса Стрілка». Тут охороняються птахи. В пониззі лиману розташований орнітологічний заказник «Тилигульська пересип».

Березанський лиман

Далі на схід від Тилигулу знаходиться Березанський лиман. Ця водойма сильно відрізняється від всіх попередніх лиманів. Хаджибейський, Куяльницький і Тилигульський лимани відокремлені від моря. Березанський — завжди відкритий. Подивіться на карту України. Це фактично затока Чорного моря, що глибоко врізається в суходіл. Березанський лиман багатий на рибу. Тут водяться бички, за якими запливають сюди дельфіни-азовки. Серед осетрів і севрюг, що заходять в лиман, збереглися представники дніпровського табуна. Вони втратили доступ доосновних дніпровських нерестилищ у зв'язку з будівництвом греблі Каховської ГЕС.

Важливо зберегти унікальну природу лиманів Чорного моря хоча б у теперішньому стані. З часом будуть необхідні зусилля і для часткового відновлення їх минулих природних багатств.