Канівський заповідник: особливості грунтово-рослинного покриву

Грунтовий покрив

Заплавний острів Круглик покритий грунтами наймолодшого віку. Їх утворення, зовнішні ознаки, механічний склад, інші фізичні властивості, а також показники родючості повністю визначаються акумулятивною та розмивною дією дніпровських вод. У незначній мірі на їх властивості впливає також заплавна трав'янисто-чагарникова і деревна рослинність.

Там, де лісова рослинність не знищувалася, навіть за умов залягання грунту на крутих схилах, його профіль зберігає усю повноту своїх горизонтів. Це пов'язано з великою грунтозахисною роллю лісової підстилки і трав'янистого коріння. Схилові ділянки, які на певний час звільнялися від лісу або використовувалися в ріллі, відзначаються наявністю змитих грунтів, що за рахунок ерозії втратили або різко зменшили родючість. Усі грунти, що залягають на схилах крутіших від 5-6° належать до ерозійнонебезпечних.

У нагірній грабовій діброві заповідника і його околицях процеси площинного змиву грунтів проявляються мало. Однак завдяки переважанню крутих схилів текучі води швидко знаходять зниження — улоговини, промоїни, яри, тут формуються концентровані потоки, які проводять велику руйнівну роботу, поглиблюючи та утворюючи нові яри. Водна ерозія землі — лютий ворог людини або, точніше, ворог народного господарства. Здається неправдоподібним той факт, що велике шкідливе діяння ерозії прискорила сама людина невмілим господарюванням. Адже в незайманій природі, а також там, де використання природних ресурсів здійснюється дбайливо і на науковій основі, явища ерозії трапляються вкрай рідко. В таких умовах її прояви бувають дуже слабкими і швидко ліквідуються силами самої природи.

Прикладом цього є дернові грунти на вершинах Канівських гір і їх схилах добре освітлюваних сонцем. Споконвічно на таких ділянках була трав'яниста рослинність та поодинокі чагарники й дерева. Цей килим надійно захищав грунт від ерозії і дефляції, тому профіль грунту має досить глибокий гумусовий (органічний) горизонт. Він сягає іноді 50-70 см навіть на тій ділянці, де материнська порода не була дуже щедрою на глинисті частки, але містила багато уламків пісковика. На таких ділянках здебільшого селились наші пращури.

Рослинні ресурси Канівського заповідника

Грабова діброва, що зеленим килимом вкриває Канівські гори, утворює крайньо східний, суцільний виступ європейських грабових лісостанів. Заповідний ліс — скарбниця живої природи. Основні деревостани заповідника — грабняки із незначною домішкою дуба черешчатого, клена гостролистого й польового, липи серцелистої, берези бородавчастої, ясеня звичайного та інших порід.

Всього корінним, природним лісом зайнято три чверті території заповідника. Є тут і культурні насадження сосни звичайної, дуба, акації білої тощо. Крім того, ліси Канівського заповідника зазнали значного антропогенного впливу, який призвів до різкого скорочення площ та істотно змінив її структуру. Відбулася заміна корінних дубових і дубово-грабових деревостанів похідними лісами з переважанням грабняків.

Під наметом головних лісоутворюючих порід, на добре зволожених і затінених ярах та кручах, остепнених схилах узліссях, лісових галявинах та поміж чагарниками, серед смарагдової зелені травостоїв добре збереглися, ростуть і плодоносять рідкісні представники древньої флори. Переважна більшість з них є квітучими цибулястими або ж кореневищними багаторічними квітами. Їхня веселкова жива флора дуже прикрашає ландшафт Канівщини. Квіти є щорічними провісниками пробудження й оновлення навколишнього світу, мають виняткові пізнавальне й естетичне значення. З численних рідкісних ендемічних (місцевих) і цінних рослин заповідника велике наукове значення мають древні реліктові папороті.

Канівський заповідник і його околиці багаті також на цінні лікарські, медоносні, кормові, технічні і декоративні рослини. Флора цього району налічує 1095 видів. Домінують серед них покритонасінні або ж квіткові рослини. За життєвими формами досліджувана флора розподіляється в такий спосіб:

дерева — 46 видів,
чагарники і напівчагарники — 38 видів,
трав'янисті багаторічники — 695 видів,
трав'янисті дворічники — 108 видів,
трав'янисті однорічники — 221 вид.

Список нижчих рослин і мохоподібних охоплює понад 150 видів мохів і лишайників, більше 500 видів грибів та близько 400 видів фітопланктону.

На освітлених схилах гір, пагорбів і балок, на лісових галявинах і по узліссях, зокрема в таких урочищах, як Велике Мале Скіфські городища, Верхні Грушки, Мар'їна і Княжа гори, ви зустрінете типові рослини степової флори. Де-не-де ще збереглися ковила, лещиця волосиста, айстра степова, головатень круглоголовий, горицвіт весняний, різак степовий, волове око та інші. Серед дикорослих рослин трапляється чимало і типових північних (бореальних) лісових видів: копитняк європейський, переліска багаторічна, яглиця звичайна, зірочник лісовий, бутень запашний тощо.

Інвентаризація рослинного покриву заповідника і його околиць допомогла скласти каталог рідкісних і зникаючих рослин, що потребують охорони, розробити рекомендації щодо збереження цінних ботанічних об'єктів. Рідкісні та зникаючі рослини Канівського Придніпров'я належать до 31 родини. Найбільшу кількість видів мають орхідні — 15, лілійні — 9, жовтцеві — 8, багатоніжкові — 5; 18 родин охоплюють лише по одному виду.

До Червоної книги внесені рідкісні рослини і такі, що перебувають під загрозою знищення. Їх налічують 110 видів. Із судинних рослин, які ввійшли до книги, в заповіднику і його околицях знаходиться 12 видів, а саме: брандушка різноколірна, вовчі ягоди пахучі, ключ-трава, ковили волосиста й піскова, підсніжник звичайний, півники угорські, плаун колючий, сальвінія плавуча, скополія карніолійська, сон великий, цибуля ведмежа.

Характерною особливістю флори заповідника є те, що в умовах горбисто-грядистого ландшафту Канівщини, з різним освітленням схилів гір, ярів і балок, дуже зручно спостерігати різночасовий розвиток рослин. Якщо, наприклад, цвітіння починається на схилах південної та південно-східної експозицій, то закінчується воно на північних і північно-західних схилах. Для ранньо-весняного періоду розвитку рослинного покриву грабового лісу характерна яскрава різноманітність ефемероїдів, тобто багаторічних трав'янистих рослин з дуже коротким вегетаційним (наземним) періодом, що проходить у сприятливий для них час з достатнім освітленням і закінчується появою листків на деревах і чагарниках.

Пагінці ефемерів (однорічних рослин) і ефемероїдів — це найперші провісники весни. Їх цвітіння набирає сили, лісовий покрив видається суцільним килимом. З ефемероїдів першим розкриває свої білі квіти підсніжник звичайний, який здавна символізує пробудження природи. За підсніжниками з'являються проліски дволисті, потім настає час рясту Галлера.

Водночас з весняними ефемероїдами чимало дерев і чагарників цвітуть ще до появи листя. Це такі вітрозапильні рослини, як ліщина звичайна з тичинковими квітками, зібраними у повислі жовтувато-сірі сережки, вільха клейка і береза бородавчаста, а також берест, в'яз шорсткий і листуватий. Навесні розвиваються і такі цінні медоноси, як терен звичайний — розлогий кущ з білими густими квітками. Багато верб: козяча, попеляста і ламка.

Такий своєрідний ритм розвитку весняних ефемероїдів є відображенням давньої еволюції цих рослин в умовах короткого літа міжльодовикових і післяльодовикового періодів. Отже, мандруючи зеленими схилами заповідника, ніби чуємо відгомін далеких віків.